РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА РАДЯНСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ НА СЕЛІ
2.1. Партійні осередки
Більшовицька революція намагалася створити власну опору з місцевих комуністичних організацій. Необхідність у функціонуванні розгалуженого і організованого місцевого партапарату диктувалась необхідністю ідеологічно впливати на суспільний організм, тримати його у відведених рамках більшовицької доктрини: "жадоба соціальної справедливості й рівності, визнання класів трудящих вищим людським типом, відраза до капіталістів і буржуазії, прагнення до цілісного світосприйняття і цілісного ставлення до життя, ... підозра до культурної еліти, ... заперечення духу і духовних цінностей", - цими рисами М. А. Бердяєв характеризував російський більшовизм [240, с. 100], котрий намагався підтримувати зв'язок з широкими масами селянства через низові партійні осередки.
Практичні кроки більшовиків з нав'язування селянам радянських ідей, скріплених основними положеннями марксизму, показали, що комуністична доктрина не тільки чужа і незрозуміла селянству, але й абсолютно неприйнятна для нього. Активний опір українського села в часи громадянської війни і початку 1920-х років поставив під загрозу саме існування радянської влади.
Більшовики, задля утримання влади, змінюють тактику: від блискавичної атаки миттєвої побудови соціалізму переходять на позиції певної лібералізації суспільно-політичного і економічного життя країни і села, однак в цілому не відмовляються від своєї головної мети - утвердження комуністичної доктрини в суспільстві. У визначений ними перехідний період роль зв'язуючої ланки на селі від відступу і до кінцевої цілі відводилась створеній більшовиками розгалуженій мережі сільських партійних осередків. Перед останніми ставилось завдання формувати ідеологічне обличчя українського радянського села, створювати в його середовищі надійну соціальну основу комуністичному режиму, залучати її до активного втілення на практиці основних догм марксизму.
Фактичне зрощення компартійно-державних структур в єдиний адміністративний апарат надавало місцевим партійним організаціям моральне право впроваджувати на місцях радянські державні принципи, робило їх важливою опорою радянського політичного режиму поряд з комітетами незаможних селян, сільськими радами, забезпечувало за ними пріоритетну роль у системі влади.
Інша річ - чи погоджувалося на те селянство?
Село, де проживала переважна більшість населення України, яке володіло запасами продовольства, перебувало в особливому полі зору радянського політичного режиму і тому вимагало підвищеної уваги. Більшовицька партія робила ставку на свої кадри - секретарів сільських партійних осередків і в такий спосіб здійснювала керівництво і контроль над важливим об'єктом своєї політики.
У циркулярному листі ЦК КП(б)У від 4 березня 1921 року говорилось про "брак робітників, який відчувається у всіх галузях нашої партійної і радянської роботи... Особливо це відчувається в робітниках на селі. Та незначна кількість волосних та районних організацій (не більше 15% потрібного нам кадру) є страшенно малою в порівнянні з кількістю робітників на селі. Посівна кампанія, продрозкладка, боротьба з бандитизмом - все це вимагає і вимагатиме надалі силу робітників, добре знайомих з роботою на селі" [5, арк. 74].
Проблеми, що розглядалися на пленарному засіданні Полтавського губкому КП(б)У 3 квітня 1921 року, були характерними для українських більшовиків: партійне поповнення не однаково активно долучається до роботи на селі, на практиці майже не ведеться потрібна робота. З цього приводу прийнята резолюція: "1. Керівний партійний актив в усіх організаціях Полтавщини як раніше відірваний від широкої партійної маси... 4. Шляхом ліквідації неграмотності і політичної просвіти мас готувати грунт для сприйняття ідей і лозунгів комунізму" [7, арк. 44-45]. Надаючи першочергової ваги агітаційно-пропагандистській роботі серед селянства, більшовики активно розповсюджували своє друковане слово. З Кременчуцької губернії телеграмою до РНК повідомляли про те, що протягом першої декади січня по губернії розповсюджено: "Губернських вістей" 6974 екземплярів, "Незаможника" - 5 020 екземплярів, "Укрроста" - 382 екземплярів, "Коммуниста" - 1 100 екземплярів, "Бедноты" - 1 900 екземплярів, "Московских известий" - 582 екземпляри, "Правды" - 410 екземплярів, "Вістей" - 400 екземплярів". В лютому тираж розповсюджуваних агіток зріс. В телеграмі до РНК повідомлялось, що протягом 17-25 лютого "по губернії розповсюджено: газет "Известий" - 11650 екземплярів, "Незаможника" - 15350 екземплярів, "Укрроста" - 500 екз., "Коммуниста" - 30 екз., "Московских известий" - 1200 екз., "Правды" - 450 екз., "Бедноты" - 1200 екз." [6, арк. 4, 14].
Розширюючи склад прихильників більшовицького режиму, губернські партійні організації поповнювали власні лави новими членами: "в повітах спостерігається досить значне зростання парторганізацій... за рахунок селянства", - звітував оргвідділ президії Полтавського губкому компартії в березні 1921 року. До Кобеляцької повітової організації протягом лютого 1921 року вступило 19 осіб, серед них 13 селян; Миргородська повітова організація поповнилась протягом січня - лютого 120 членами партії, серед них 101 селянин. Звітуючих непокоїло те, що в психології більшості відданих революції воїнів "зовсім відсутня усвідомленість великих завдань будівництва нового життя". Партосередки на місцях не здобули належного впливу серед сільських мешканців, "дисципліна в них знаходиться на низькому рівні, розвивається апатія, бюрократизм" [8, арк. 24].
Анкетування сільських партосередків Полтавської губернії, проведене в жовтні 1922 року, виявило, що вони найповніше розкривають два питання: склад та зміст їх діяльності. Проанкетовані парткомосередки Полтавщини були створені в 1920-му році.
У більшості партосередків посади секретарів займали селяни з кількарічним партстажем. Звільнені секретарі партосередків утримувалися на кошти повітпарткому.