РОЗДІЛ 2
СТАН ГІРНИЧОРЯТУВАЛЬНОЇ СПРАВИ В ДОНБАСІ
(КІНЕЦЬ XIX – ПОЧАТОК XX ст.)
2.1. Стан розвитку вугільної промисловості Донецького басейну наприкінці ХІХ –
початку ХХ ст.
Донецький край завжди привертав увагу дослідників та пересічних громадян не
лише великим степовим простором і багатою природою, але й численними корисними
копалинами. Тут в надрах землі були недоторканими вугілля та сіль, руди чорних
та кольорових металів і багато іншого. Посилена увага до Донецького басейну
призвела до того, що нині Донбас відомий як найбільший промисловий регіон, в
якому вже багато років функціонують металургійна, машинобудівна та хімічна
галузі промисловості. Однак провідне місце в житті краю та країни в цілому
посідає гірничодобувна промисловість. Вугілля було і залишається одним з
основних джерел вироблення енергії. Воно використовується на залізничному
транспорті, в побуті і є основним технологічним паливом у металургійному
виробництві. Отже, розвинена гірнича справа забезпечує економічну незалежність
країни, її могутність і міць.
Територія досліджуваного кам’яновугільного басейну, який сьогодні визначається
в історико-географічному плані як Донбас, до революції складалася з
Бахмутського та Слов’яносербського повітів Катеринославської губернії (сучасні
Донецька та Луганська області), частково земель Харківської губернії та Області
Війська Донського (сучасна Ростовська область). Вздовж кордонів басейну стояли
містечка та великі на той час населені пункти – Черкаськ і
Олександрівськ-Грушевський (м. Шахти), Луганськ і Слов`яносербськ, Лисичанськ і
Бахмут (м. Артемівськ), Святі Гори (м. Святогірськ) і Тор (м. Слов`янськ),
Горлівка і Юзівка (м. Донецьк) [1] (див. Додаток Б).
Поштовхом для розвитку кам`яновугільної справи стала нестача лісу, який широко
використовувався як паливо для металургійних заводів та в солеварному промислі.
Різке скорочення лісних масивів викликало занепокоєння царського уряду.
19 листопада 1703 р. Петром І був виданий наказ, який забороняв під страхом
смертельної страти вирубувати ліс [2]. Проте, для подальшого активного розвитку
вітчизняної промисловості необхідно було замість деревини відшукати інший вид
палива. Відома легенда, що Петру І під час Азовських походів було подано шмат
вугілля, який знайшли на території сучасного Донбасу. Петро І сказав: «Сей
минерал ежели не нам, то потомству нашему полезен будет» [3]. З огляду на те,
що в європейських країнах в промислових цілях широко використовувалося кам`яне
вугілля, було вирішено організувати в Російській імперії видобуток саме цього
виду палива.
У 1700 р. Петро І започатковує Приказ рудокопних справ. А в 1703 р. створено
державну команду рудознавців, яку очолив досвідчений гірничий майстер Василій
Ладигін [4]. До складу команди запрошено багато талановитих людей, серед яких
був і Григорій Капустін. Саме з його ім`ям пов`язано відкриття кам`яного
вугілля в донецькому краї.
У 1721 р. за наказом Петра І організована перша державна експедиція з розвідок
надр донецького краю. Здійснити її було доручено Г.Капустіну. Маршрут
експедиції проходив по берегах річки Дон та його притоках. Тут, на річці
Кундручій знайдено перші поклади кам`яного вугілля. Про свої знахідки після
повернення до Москви Г.Капустін доповів В.Ладигіну. У 1719 р. спеціальним
наказом Петра І утворена Берг-колегія, яка керувала усією гірничою
промисловістю держави. Після цього, наприкінці 1722 р. Петро І видав наказ, що
вимагав від Берг-колегії знов відрядити експедицію на Дон «на Дон в казачьи
городки, в Оленьи горы (ныне г. Лисичанск, Луганская область) да в Воронежскую
губернию под село Белогорье для копания каменного уголья и руд, которые объявил
подьячий Капустин, из Берг-коллегии послать нарочного, и в тех местах того
каменного уголья и руд в глубину копать сажени на три и больше и, накопав пуд
по пяти, привесть в Берг-коллегию и опробовать…» [5]. Цим наказом передбачалося
повторне, найдетальніше обстеження донецького вугілля [6]. У листуванні з
гірничим департаментом знаходимо відомості про те, що «каменный уголь залегаетъ
въ Лисичанскомъ м?сторожденіи правильными пластами въ горно-известковой
формаціи; изъ нихъ четырнадцать, по толщинъ своей, заслуживаютъ разработки.
Можно принять что до глубины 60 саж. Лисичанское месторожденіе заключаетъ въ
себ? до 500.000.000 пуд. крупнаго угля. При Лисичанскомъ рудник? находятся въ
действіе дв? шахты вь 60 саж. и в 48 саж. глубиной обеспеченныя необходимыми
механизмами и устройствами; в продолженіе последняго десятил?тія, съ 1865 года
по 1875 годъ, добыто угля (собственно только для действія Лисичанского завода и
рудника) 2.173.993 пуд.; но если-бы указала надобность увеличить добычу и
значительно в большихъ разм?рахъ, то не встретилось бы въ этомъ затрудненія»
[7].
Відповідно до рішення Берг-колегії та царського наказу, Г.Капустін двічі
впродовж наступних двох років відвідав донецький край, де у відомих йому
родовищах брав вугілля для нових проб, а також продовжував пошуки нових
родовищ. Зразки вугілля Берг-колегія доручила дослідити іноземному спеціалісту
М.Реєру. У своїх результатах Реєр писав, що «от оного уголья действа никакого
не показалось, только оной уголь в огне трещит и только покраснеет, а жару от
него никакого нет» [8]. Важко встановити, чим був викликаний негативний відгук
про якість вугілля. Скоріш за все, іноземний спеціаліст був більше зацікавлений
в поставках англійського вугілля до Росії, ніж в розвитку самостійної вугільної
справи в Росії, тому його висновки були не об’єктивними. Капустін довів
придатність вугілля, він писав, що ковалі застосовували вугілля для поковок,
«сказывали, что от него великий
- Київ+380960830922