РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАХОДИ З УКРАЇНІЗАЦІЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ ЗА ЧАСІВ ВИБОРЮВАННЯ
ДЕРЖАВНОСТІ (1917 – 1920 рр.)
2.1. Практичні кроки по реалізації планів українізації шкіл за часів
Центральної Ради
З утворенням молодих держав, які виникають на теренах колишніх імперій, гостро
стоїть питання національних мов. Нав’язуючи свої "цивілізовані мови", колишні
метрополії вимушені на словах визнавати рівноправність усіх мов, хоч разом з
тим посилаються на недосконалість та примітивність деяких з них, або ж
наголошують, що без цивілізованої мови майже неможливо розвивати освіту,
культуру і навіть економіку молодої держави. Ці ідеї дуже міцно осіли в серцях
багатьох представників корінного населення новоутворених держав, які не вміють
або ж не хочуть поважати своє рідне, пишатись ним, а також своєю історією,
пам’ятками, героями та рідною мовою.
Так є нині, але ж так було і раніше. І що дуже прикро, що все це відбувається і
відбувалось у нас в Україні. Прикладом цього може слугувати один з переломних
етапів в історії України, зокрема період виборювання державності 1917 – 1920
рр., який впритул підвів українське суспільство до здобуття незалежності. Саме
тоді особливо гостро постало питання реформування шкільної освіти на основі її
українізації.
Лютнева революція у Російській імперії 1917 р. дала поштовх для значних змін у
суспільному житті народу України, в тому числі у освітній справі. Праця в цій
ділянці пішла відразу ж після падіння царату двома шляхами [116, c. 74]. Перший
– поставлено вимогу до Тимчасового уряду про українізацію шкіл, та другий –
самостійна організація українських шкіл.
Ініціатором цих справ стало громадське "Товариство шкільної освіти". За
безпосередньої участі членів товариства та передової громадськості 18 березня
1917 р. було відкрито першу українську гімназію імені Т. Шевченка у м. Києві
[117, c. 113]. Не маючи змоги одержати урядове фінансування гімназії, утримання
її здійснювалось на основі пожертвувань деяких заможних людей та на власні
кошти товариства. Оскільки школа була відкрита наприкінці навчального року, то
у ній розпочали навчання лише у трьох класах: молодшому та старшому
підготовчому і першому. Їх контингент складався переважно з дітей, що і раніше
навчались українською мовою у різних захистках для біженців і невеликої
кількості дітей "свідомих українських громадян". З початку 1917 – 1918
навчального року гімназія значно розширилась і мала шість класів:
молодший підготовчий – 12 учнів (6 хлопчиків і 6 дівчаток);
старший підготовчий – 36 учнів (19 хлопчиків і 17 дівчаток);
перший "А" клас – 36 учнів (22 хлопчиків і 14 дівчаток);
перший "Б" клас – 30 учнів (20 хлопчиків і 10 дівчаток);
другий клас – 42 учні (28 хлопчиків і 14 дівчаток);
третій клас – 18 учнів (12 хлопчиків і 6 дівчаток).
Разом: 174 учні (108 хлопчиків і 66 дівчаток).
За своїм соціальним походженням контингент учнів був таким: із селян – 43, з
міщан – 20, з козаків – 6, з інтелігенції – 35.
Першим директором гімназії був П. Холодний, а потім В. Дурдуківський. До
педагогічного колективу входили учителі: В. Хоменко – Закону Божого,
Г. Голоскевич – української мови, К. Бухановська і Л. Білецький – російської
мови, М. Прохорова – французької мови, В. Прокопович і Ф. Слісаренко – історії,
Л. Чикаленко і П. Холодний – географії, Н. Ржепишевська – природознавства,
М. Кравчук, В. Шарко, О. Астряб, О. Стешенко – математики, В. Кричевський,
Ф. Красицький – малювання та каліграфії, Є. Караванський – співів,
П. Чорноморський – гімнастики, Л. Шульгіна – учитель молодшого підготовчого
класу. Свого власного приміщення гімназія не мала, навчання проходило у будинку
гімназії Жекуліної, у другу зміну [117, c. 114].
Реальних кроків зробив Тимчасовий уряд, який для задоволення українських вимог
у квітні 1917 р. призначив вперше українця, професора М. Василенка куратором
Київської шкільної округи, а його помічником – В. Науменка.
У той же час російський Тимчасовий уряд не поспішав здійснювати якихось рішучих
заходів з українізації шкіл в Україні і не виділяв потрібних грошових засобів
на утримання українських шкіл. Лише 28 березня 1917 р., тобто через десять днів
після відкриття першої української гімназії, Тимчасовий уряд висловився "за
допущення в школах Київської шкільної округи навчання всіх предметів
українською мовою, при умові забезпечення меншостей учнів не українців
викладами мовою російською" [118, c. 74]. Невдовзі міністр освіти О. Мануйлов
видав розпорядження в справі української школи, що дозволяло у народних школах
вводити навчання українською мовою, при забезпеченні прав національних меншин.
І лише 8 серпня 1917 р. Тимчасовий уряд затвердив законопроект міністра освіти
про відкриття двох українських державних гімназій [119, c. 152]. Це дало привід
для відкриття на початку нового навчального року ще трьох українських гімназій
у м. Києві. Другу гімназію імені Кирило-Мефодіївського братства відкрито 13
вересня. Гімназія мала підготовчий та вісім навчальних класів. Директором її
був Ф. Сушицький, а учителями працювали приват – доценти університету
Св. Володимира і українського народного – О. Грушевський, Ф. Швець, М. Кравчук,
а також лектори Педагогічної академії П. Зайцев, О. Дорошкевич та інші. Плата
за навчання у гімназії становила 80 крб. за рік [120, c. 113].
Третя українська гімназія була відкрита 14 вересня 1917 р. у м. Києві в складі
підготовчого та 1-3 класів. Згодом за ініціативою товариства "Просвіта" була
відкрита і четверта українська гімназія у передмісті м. Києва на Шулявці у
складі двох підготовчих та першого класу [121, c. 76].
Загалом до осені 1917 р. Генеральний секретаріат освітніх справ дав дозвіл на
відкриття 53 українських середн
- Київ+380960830922