РОЗДІЛ 2
АРХІТЕКТОРИ ЛЬВОВА
2. 1. Діяльність архітекторів з Центральної Європи у Львові в 30—50-х рр.
XVIII ст. “Будівельна фабрика” Бернарда Меретина і його учні.
Від 30-х років XVIII ст. у Львові розпочинається новий період у розвитку
архітектури, який увійшов в історію як епоха пізнього бароко
західноєвропейської традиції. Він був пов'язаний з відбудовою зруйнованого краю
після шведської навали, громадянського протистояння у Речі Посполитій.
З припиненням воєн, у Львові відновлюється культурно-мистецьке життя до чого
значною мірою спричинились великі маґнатські родини. У місті спостерігається
процес зростання кількості населення. З піднесенням культурно-мистецького життя
сюди прибувають також майстри із Заходу, які знаходять сприятливий ґрунт для
професійної діяльності. Це було зумовлене, насамперед, можливістю виявити себе
не лише талановитим майстром-архітектором, а й скульптором та малярем.
Локальному "львівському піднесенню" сприяла ситуація в Європі. На той час у
провідних столицях європейського континенту молоде покоління архітекторів, яке
прагнуло реалізувати себе у мистецькій царині, не могло пробитися через існуючу
завісу конкуренції в середовищі тамтешніх митців. Тож не дивно, що деякі з них
мали бажання спробувати себе на нових теренах, зокрема, у Львові.
Планування і побудова церков, костелів й палаців позитивно вплинули також на
інші види мистецтва — скульптуру та малярство, розвиток яких в подальшому
набере у Львові і поза ним широкого розмаху. Загалом, саме архітектори
полегшували отримання праці різьбярам і малярам. Часто їх пов'язували не лише
професійні стосунки, але нерідко родинні й товариські, що засвідчують метричні
записи та юридичні угоди. Архітектори, що прибули до Львова з власної
ініціативи чи запрошені багатими шляхетськими родинами та керівництвом
різноманітних монастирів, були за своїм походженням італійцями. Саме впливи
італійської традиції посідали одне з чільних місць у тогочасній архітектурі
Центрально-Західної Європи. З плином часу, ця ситуація поступово змінюється і
серед будівничих переважають німці, що у своїй професійній діяльності
опиралися, здебільшого, на німецькі взірці, хоча в їхніх витворах простежуються
також риси італійської архітектури.
Як і розбудова мистецького життя міста загалом, розвиток середовища львівських
архітекторів припадає на 30-ті роки XVIII ст. і пов'язаний, насамперед, з
діяльністю Бернарда Меретина. Звідки приїхав майстер до Львова докладно не
відомо. Польський дослідник Т. Маньковський висловив припущення, що він міг
довгий час працювати у Швейцарії і Південній Німеччині, де був знайомий з
такими відомими архітекторами як Каспер Моосбрюґер та Петер Тумб [208, с. 78].
Прізвище Бернарда Меретина, або Меретінера зустрічається у львівських міських
актах вже від 1738 р. [202, с. 335]. На користь висновку, що він міг бути
німцем за походженням свідчить факт, що майстер підписувався під документами
німецькою готикою, але на італійський манер "Merettini" [204. – т. 2, с. 181].
Відомо, що майстер був одружений і мешкав у кам'яниці "Гонсьоровській",
неподалік римо-католицької катедри (вул. Театральна № 9) [204. – т. 2, с. 183].
Як зазначав львівський дослідник В. Вуйцик, на початку свого перебування у
місті (1742) Меретин тимчасово мешкав у монастирі кармеліток взутих, костел
яких перебудовував [84, с. 520], а вже пізніше з 1757 р. зайняв частину
вищезгаданої кам'яниці удови покійного шевця Матвія
Гонсьоровського [84, с. 520].
Від самого початку діяльності Б. Меретина у місті до міської влади надходили
скарги від будівничого цеху, який висловив протест, що він зосередив у своїх
руках найважливіші будівельні роботи і тим самим ізолював від участі в них
цехових майстрів. Така скарга мала місце у 1744 р. У ній цех звинуватив
Б. Меретина у контролюванні більшості житлових, палацових і сакральних об'єктів
у місті, переманюванні до себе найкращих спеціалістів, не належачи при цьому до
цехової організації [204. – т. 2, с. 182]. Але користуючись протекцією
впливового на той час у місті радника, доктора медицини Карла Ґарані для якого
Б. Меретин перебудував двір біля Галицької брами*
[* Не зберігся. На його місці тепер буд. № 10 на вул. Галицькій.] та інших
шановних протекторів, майстер не відреагував на це [204. – т. 2, с. 182].
Врешті, у 1745 р. він отримав титул королівського архітектора, що виводило його
поза рамки цехової юрисдикції [204. – т. 2, с. 182].
Діяльність Б. Меретина розгорталася і поза межами Львова. Він багато працював
над замовленнями канівського старости Миколи Потоцького. Протекторат такого
впливового мецената, дав можливість Б. Меретину безперешкодно виконувати інші
проекти. Зокрема, у 1740 р. майстер очолював будівництво костелу в Наварії
поблизу Львова, фундації Мартина Венявського, власника місцевих маєтностей
[204. – т. 2, с. 186]. На 1743—1744-ті роки припадає спорудження львівського
костелу кармеліток взутих [131. – т. 3, с. 122], який на початку XIX ст. Ю. Бем
перебудував на бібліотеку для Максиміліана Оссолінського [204. – т. 2, с. 184]
та помісіонерського костелу в Городенці, фундації М. Потоцького [204. – т. 2,
с. 184]. Очевидно, на той час Б. Меретин мав у місті вже міцну позицію і доклав
максимум зусиль щодо концентрації навколо своєї майстерні більшості замовлень.
Унікальною спорудою майстра світського характеру виступає ратуша в Бучачі,
виставлена коштами М. Потоцького у 1743—1758-х роках [202, с. 336].
Організувавши навколо себе значну кількість робітників, Б. Меретин справді
утруднював діяльність іншим львівським будівничим, але завдяки цьому йому
вдалося зібрати до
- Київ+380960830922