РОЗДІЛ 2
ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНИЙ РУХ У ДОНБАСІ В РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
(1917-1920 рр.)
2.1. Спортивно-гімнастичний рух у Донбасі до 1917 р.
Здійснюючи спробу відтворити процес формування фізкультурно-спортивної галузі
Донбасу впродовж першого радянського десятиліття, вважаємо за необхідне
торкнутись і її дорадянського етапу. Висвітлення цього питання в межах
окресленої теми є доцільним і для того існує, принаймні, дві причини – в
дожовтневий період відбулось не тільки безпосереднє зародження регіонального
спорту (в сучасному розумінні), створення певної матеріально-технічної та
теоретико-методичної бази, а й сформувались характерні особливості, що
вирізняли фізкультурно-спортивний рух Донбасу щонайменше протягом
досліджуваного нами періоду.
Ми не ставимо за мету ретельне відстеження перебігу спортивно-гімнастичного
руху в дорадянському Донбасі. Поточне завдання полягає в узагальненні масиву
наявних знань та у формуванні цілісного (наскільки це можливо) уявлення
стосовно зазначеного явища, що дозволить краще зрозуміти сутність подальших
галузевих процесів. Отже:
1. Зародження спортивної сфери Донбасу відбулось наприкінці ХІХ ст. і було
зумовлено як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками, а саме:
виразним окресленням в світі нового соціокультурного явища –
спортивно-гімнастичного руху, потужне зростання інтересу до якого пов’язане з
відродженням олімпійської ідеї (І Олімпійські ігри сучасності – Афіни,
1896 р.);
бурхливим розвитком економіки Донецького регіону, наслідком якого стала суттєва
активізація процесів соціально-культурної сфери.
Відіграючи головну і стратегічну роль в економіці Російської імперії, Донбас не
мав власного адміністративно-територіального устрою, а відтак залишався
провінційним регіоном. Факт перебування основної території Донбасу в складі
розвинених українських губерній (Харківської та Катеринославської) мав значення
для місцевого спортивно-гімнастичного руху, однак на термін появи перших
спортивних об’єднань істотно не вплинув – тут вони виникали пізніше.
Першим спортивним осередком на території сучасного українського Донбасу став
“Гурток слов’янських самокатників” (велосипедистів). Ця подія, а з нею і
початок літопису фізкультурно-спортивного руху в регіоні датується
16 липня 1896 р.*
[* Харківське товариство велосипедистів-любителів (ХТВЛ) засноване 21 липня
1887 р. ] [1]. Разом з тим відомо, що розпорядженням Директора народних училищ
від 4 червня 1892 р. в Бахмуті для викладачів навчальних закладів організовано
курси військової гімнастики (5-20 червня) під керівництвом викладача Артамонова
(спеціально під цей захід оволодів курсами гімнастики в Санкт-Петербурзі) [2].
Вірогідно, саме заняття гімнастичними вправами значною мірою уособлювали процес
фізичного розвитку населення Донбасу періоду 1890-х рр. Однак, навряд чи
зазначений ґрунт є достатнім, аби відсунути літочислення
фізкультурно-спортивного руху на теренах Донбасу.
Викладеного матеріалу недостатньо й для ідентифікації батьківщини регіонального
спортивно-гімнастичного руху, бо існують підстави колискою розглядуваного явища
на землях Донбасу вважати Маріуполь*
[** Наприкінці ХІХ ст. до Маріупольського порту заходили багато кораблів,
приписаних до Одеси. А “Південна Пальміра”, завдяки клубу ОБАК
(Одесько-Британський атлетичний клуб, 1878 р.), вже добре розумілася на
спортивних видовищах, принаймні на футбольних ]
[]
[3]. Не з’ясовано до кінця (в згаданому сенсі) статус Луганська, адже відомо,
що не пізніше 1898 р. фізкультурно-спортивний рух тут вже укорінився – на
місцевому циклодромі (велотреку) за участі представників інших регіонів
виявляли “Першого їздця Донецького басейну” [4].
В період 1896-1917 рр. з різною тривалістю існування в Донбасі функціонувало
щонайменше 42 спортивні об’єднання (див. додаток А). Однак навіть ці поважні,
як на ті часи, показники не в змозі відобразити усього масштабу поширення
процесу. Справа в тім, що від початку 1910-х рр. в регіоні спостерігається
неконтрольована динаміка створення “диких” (незареєстрованих) спортивних
об’єднань, головним чином, футбольних команд – практично всі міста, робітничі
селища, їх окраїни та навіть рудники мали свої команди, частіше декілька [5].
Впродовж нетривалого періоду спортивно-гімнастичний рух в дорадянському Донбасі
набув широкої географії – Маріуполь, Юзівка, Бахмут, Слов’янськ, Кадієвка,
Краматорськ, Дружківка, Констянтинівка, Горлівка, Єнакієве, Алчевськ, Гришино,
Луганськ (див. додаток А) – північні і південні, східні і західні землі регіону
рівною мірою були втягнуті та підпорядковані цьому процесу. Це дозволяє
обмежити кількість непоінформованого щодо існування розглядуваного явища
населення незначним відсотком, а враховувавши кількість, щільність населення та
рівень урбанізації регіону – досить переконливо вести мову про наймасовіший,
принаймні на теренах Наддніпрянщини, характер спортивно-гімнастичного руху в
Донбасі.
Заслуговує на увагу розмаїття спортивних дисциплін, що практикувались
спортивними осередками Донбасу: футбол, велоспорт, сокольська гімнастика, важка
атлетика, французька боротьба, мисливство, легка атлетика (не тільки бігові
види, а й метання спису, штовхання кулі, потрійний стрибок), кінний спорт,
водні види спорту (плавання, веслування), зимові (ковзани), шахи, теніс. Серед
означених також знайшлось місце екзотичним навіть для сьогоднішнього Донбасу
гольфу та крокету [6].
8. Найбільш масовою та розповсюдженою спортивною дисципліною був футбол.
Промислові та напівпромислові райони Донбасу були підкорені грою стрімко й
остаточно [7]. Від моме
- Київ+380960830922