РОЗДІЛ 2
ВІДНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ
2.1. Ліквідація наслідків війни та відбудова вищих навчальних
закладів
Огляд повоєнної відбудови вищої освіти УРСР буде неповним без характеристики наслідків війни 1941-1945 рр. Аналіз післявоєнного становища вищих навчальних закладів дозволяє окреслити основні проблеми їх відродження, визначити складові процесу відновлення освітньої діяльності.
За часів Другої світової війни Україна опинилась в епіцентрі бойових дій, а окупація її земель та майже дворічне визволення її території призвели до руйнації всіх сфер економічного, соціального та духовного життя. Науковці ще довго будуть уточнювати розміри збитків українців у цій війні, вести наукові дискусії. Розміри втрат виявляються настільки вражаючими, що з абсолютною точністю їх визначити неможливо. Проте, не підлягає сумніву те, що серед радянських республік Україна постраждала найбільше. За підрахунками істориків на українських землях з 22 червня 1941 р. до 28 жовтня 1944 р. відбулося 29 з усіх 76 найбільших стратегічних, наступальних і оборонних операцій [1. - С.567].
Наукові дослідження доводять, що війна завдала матеріальних збитків Радянському Союзу на 2 трлн. 569 млрд. крб. [2. - С.330]. Серед усіх союзних республік найбільших матеріально-технічних втрат зазнала Радянська Україна. Сучасні дослідники вітчизняної історії того періоду доводять, що на долю Україну припадає 40-44% загальних втрат СРСР за роки війни [3. - С.8]. Під час бойових дій не вдалось уникнути знищення багатьох промислових об'єктів та пошкодження виробничого обладнання. Велетенське скорочення за роки війни кількості висококваліфікованих спеціалістів становило значну перешкоду відновленню промислового виробництва та відбудові господарства республіки. Великих втрат зазнала інфраструктура українських міст та сіл. Природно, що внаслідок війни значно знизився рівень життя та погіршали умови загального існування населення. Багато осиротілих дітей опинилося на вулиці. Голод, безробіття, безпритульність спровокували різке загострення криміногенної ситуації в країні. У таких, вкрай несприятливих соціально-економічних умовах населенню республіки належало відбудовувати свою країну.
Не оминула війна й мережу освіти радянської держави, та особливо постраждала ця сфера в УРСР. Наслідком війни та окупаційного режиму стала повна руйнація всієї розгалуженої системи вищої освіти республіки. Як відзначають дослідники історії вищої освіти та повоєнного відродження країни, в Україні не було жодного вищого навчального закладу, який би не постраждав від війни [4. - С.96]. Напередодні війни в Україні діяло 162 вищих навчальних заклади, в яких навчалось 196,3 тис. студентів [5. - С.102]. У зв'язку з бойовими діями та окупацією всі ВНЗ республіки в 1941-1943 рр. припинили свою діяльність на українських землях. Безумовно, можна згадати, що на території окупованої України в деяких великих містах окупаційна влада намагалася відновити роботу вищих навчальних закладів. Так у 1942 році був створений Дніпропетровський український державний університет, у якому повинні були навчатись навіть медики та інженери [6. - С.183]. Але факти свідчать, що, по-перше, цей ВНЗ не був органічно пов'язаний із системою вищої освіти України; по-друге, згідно з планами окупаційного командування випускники таких "університетів" могли отримати лише дипломи ветеринарних, медичних, сільськогосподарських, лісотехнічних та технічних спеціальностей [7. - С.91]; по-третє, якість викладання, успіхи в навчанні та цінність дипломів були настільки низькими, що, наприклад, згаданий університет був закритий без подальшого поновлення роботи в тому ж 1942 році.
Запобігти знищенню цінностей та зменшити втрати економічного потенціалу країни намагалися через евакуацію найціннішого устаткування та людських ресурсів. Керівництво республіки усвідомлювало, що припинення діяльності вищих навчальних закладів ускладнить майбутнє відновлення господарства після війни, через те, що припинявся процес підготовки спеціалістів, необхідних для поповнення висококваліфікованими кадрами всіх сфер суспільно-політичної та господарської діяльності. Під час евакуації було вивезено найцінніше майно та обладнання 70 ВНЗ України [2. - С.314]. Ці заходи сприяли хоча б частково безперервному процесу підготовки молодих спеціалістів та науково-дослідній діяльності вчених. Евакуацією намагалися врятувати цінні зібрання раритетної літератури, неповторні музейні колекції, унікальні прилади. Серед них були й такі, що створювались та збирались не одне десятиріччя як результат роботи декількох поколінь видатних науковців ще дореволюційної доби. Деякі навчальні заклади республіки мали науково-дослідне устаткування та обладнання лабораторій світового рівня, призначене для складних наукових дослідів та експериментів.
Найцінніше устаткування та прилади українських вищих навчальних закладів вивозили в тилові райони Союзу [5. - С.51-52]. Так, лабораторне обладнання та прилади Київського індустріального інституту вивезли в Ташкент, Харківського сільськогосподарського та хіміко-технічного інститутів - у м. Каттакурган (Узбекистан), Одеського університету - м. Байрам-Алі (Туркменія), Миколаївського кораблебудівного інституту - м. Пржевальськ (Киргизія), Одеського інституту консервної промисловості - м. Душанбе, Запорізького машинобудівного інституту - м. Барнаул. Викладачів та деяку документацію й обладнання лабораторій Запорізького педагогічного інституту відправили у м. Ленінабад Таджицької РСР. Але найбільшу частину матеріально-технічних цінностей вищих навчальних закладів України евакуювали до Російської Федерації.
Забезпечення умов для продовження під час війни педагогічної та науково-дослідної діяльності радянських науковців мало стратегічне значення. Найбільші вищі навчальні заклади УРСР евакуювали у віддалені райони Радянського Союзу. Наприклад, Харківський і Київський університети, які мали статус великих наукових центрів, вивезли в м. Кзил-Орду в Казахс