РОЗДІЛ 2
МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У МІЖВОЄННИЙ І ВОЄННИЙ ПЕРІОДИ ТА ЇХ ЕТНІЧНІ ВИМІРИ
2.1. Історичні передумови і особливості дослідження
Суспільно-політичні потрясіння в Російській імперії на початку ХХ ст. (революційні події 1905-1907, 1917 рр., перша світова і громадянська війни) завершилися зміною політичної влади, викликали масове стихійне переміщення населення, оголили численні соціальні, економічні, національні та політичні проблеми минулого імперського часу. Врегулювання їх здійснювалося за принципами спроб і помилок, ускладнювалося глибокою економічною кризою та відсутністю у нових владних структур відповідних знань і досвіду державного управління.
Радянський період історичного розвитку України відіграв вирішальне значення в етнічній історії Півдня. Природне відтворення населення, міграційні й етнічні процеси, що відбувалися під впливом економічних, політичних та ідеологічних чинників, стали головними складовими регулювання поліетнічної структури регіону.
При з'ясуванні ролі міграційних процесів у формуванні населення краю слід мати на увазі, що до організаційних форм або каналів міграції (до середини 50-х років - офіційний термін переселення), відносять конкретні способи, за допомогою яких індивіди мігрують і влаштовуються на новому місці проживання. З цієї точки зору розрізняють індивідуальну та суспільно-організовану міграцію [1]. Під суспільно-організованою (або державною) розуміють таку міграцію, яка здійснюється через державні або громадські органи, що, як правило, підкріплюється економічними пільгами і позичками держави. Всі інші види міграцій відносять до індивідуальних (нерідко стихійних). Міграція може бути добровільною і вимушеною, добровільна спирається на вільне індивідуальне рішення про переміну місця проживання, вимушена може бути як не зв'язаною з бажанням індивіда (примусова міграція), так і спиратися на вимушене рішення.
Індивідуальна міграція переважно є добровільною, наприклад, перехід на навчання з села у місто, трудовлаштування у місті і проживання в гуртожитку, купівля житла, одруження та інше. Суспільно організована міграція може бути як добровільною, так і вимушеною. До першого типу відносять різного роду оргнабори, сільгосппереселення, до другого - висилку незалежно від її різновидності: депортацію, ув'язнення, боротьбу з дармоїдами тощо. Є і перехідні типи міграцій, які поєднують риси добровільного і вимушеного рішення. Це направлення випускників навчальних закладів на роботу в інші місцевості, службове переведення, переселення жителів поселень, що підлягають ліквідації та інші.
Під чинниками міграції мають на увазі усю сукупність соціальних умов, у яких відбувається даний процес. Держава та органи влади, що її представляють, використовують різні засоби регулювання міграції та перерозподілу робочої сили [2].
Переселення і переселенська політика (стримування або стимулювання руху населення) [3] на Півдні України у міжвоєнний період суттєво відрізнялися від післявоєнного не тільки назвою, але й направленням міграційних потоків, їх підкреслено етнічним спрямуванням (українці, росіяни, білоруси й менш чисельні національності: євреї; німці й інші колишні іноземні колоністи). Ця обставина вплинула на структурні принципи роботи та застосування автором різних форм викладу матеріалу (2-3 розділи). Дане рішення було обумовлене своєрідністю відкладеної в архівах статистичної та документальної, переважно оперативної інформації партійних і виконавчих органів.
Історія міграційних процесів сучасних Миколаївської та Херсонської областей переконує, що навіть на рівні одного регіону, тим більше такого етнічно змішаного як південний, за однакових умов державного розвитку можливі суттєві як макро так і мікролокальні відмінності. Херсонські степи протягом всього періоду російської колонізації використовувалися не тільки як місця для поселення державних та поміщицьких селян, а й для розселення примусово виселених бунтівників. Специфіка природних умов, ґрунту, безводдя степів та наявність величезних поміщицьких латифундій перешкоджали збільшенню тут чисельності і формуванню постійного складу населення. Заселення відбувалося з великими труднощами. Ця тема неодноразово висвітлювалася дослідниками, їй присвячені десятки робіт, у тому числі робила такі спроби автор дисертації [4]. Після революційних подій, коли земля перейшла у колективну власність, стала помітною спустошеність цих земель та аграрне перенаселення у правобережній частині України, що викликало необхідність перерозподілу населення і дозаселення території Півдня.
Процес дозаселення території Херсонщини та Миколаївщини у 20-30-х роках має певні відмінності. Так, на територію Херсонської округи масово переселяли євреїв-землеробів з правобережних округ України та примусово виселених селян зі східних республік СРСР. На території Миколаївщини подібні переселення не проводилися. Вона користувалася більшою популярністю у стихійних і організованих переселенців, дозаселялася швидше і на початку 1927 року зіткнулася з проблемою перенаселення [5]. Поряд з переселенням з інших місцевостей поширеною формою міграційного руху тут було розселення малоземельних селян, так званих розселенців Миколаївської або сусідніх округ.
У 20-х роках міграційна політика радянської держави, на відміну від самодержавної політики Російської імперії та послідуючого часу, не ставила перед собою мети русифікації окраїн. Частина росіян прибула сюди самовільно. Організоване переселення російських селян, переважно з лівобережних губерній України, не було масовим, його переміщення йшло в загальному потоці переселення. Ставлячи за мету закріпити переселенців на місцях, впроваджуючи політику коренізації, органи державного управління намагалися комплектувати переселенські групи за національними ознаками та компактно поселяти їх на місцях. Виходячи з масовості руху, всі переселенські етнічні групи Миколаївської округи можна поділити на українську, російську, білоруську; розселенські - на українську,
- Київ+380960830922