розділ 2.5 даної роботи).
Дані про уличів містяться у творах Ал-Масуді (Х ст.), у матеріалах
“єврейсько-хозарського листування” Х ст., повідомлення про народ Uglisnus у
Йосипа Бен-Гуріона [216, с.31]. Свідчення про зв’язки з уличами й тиверцями
містяться також у єврейського хронографа середини Х ст. “Книга Іосипон” [139,
с.30-39]. Повідомлення про народ “улах” є і в “Географії” вірменського автора
Вардана (пом. 1271 р.) [220, с.176].
Таким нині є відомий фонд наративних відомостей про тиверців й уличів у
сучасному джерелознавстві. Його стислий опис і узагальнення ми вважаємо
необхідним для подальшого використання і виконання основних завдань даної
роботи.
1. 2. УЛИЧІ Й ТИВЕРЦІ В ІСТОРІОГРАФІЇ
1. 2. 1. “Доархеологічна” історіографія (кінець XVIII - перша половина ХХ ст.)
Як відомо, у “Повести временных лет”, як і інших російських літописах, пишеться
що племена уличів і тиверців розміщувалися на землях, розташованих на
південному заході сучасних України та Молдови. Вони згадуються разом з іншими
слов’янськими племенами. Протягом ХVIII ст. ці території поступово входять до
зони південної колонізації Російської імперії та привертають підвищену увагу
російських істориків. Загальний патріотичний пафос російської, а потім і
радянської, історіографії був заданий переконаністю в “споконвічній
слов’янській” приналежності цих земель. Така переконаність переважно визначила
відповідні акценти вивчення літописних текстів, а також даних писемних джерел
іноземного походження. Її почасти поділяли також і українські історики того
часу (П.Голубовський, М. Молчановський, М.Грушевський та ін.). За повної
відсутності виразних археологічних свідчень про тиверців і уличів ця тенденція
панувала аж до початку 1950-х рр.
Основними питаннями, які обговорювались у “доархеологічній” історіографії, були
походження цих племен, їхня локалізація, а також значення етнонімів “тиверці”
та “уличі”. У зв’язку з цим робилися спроби з’ясувати місце початкового
розселення уличів і місцезнаходження літописного Пересіченя; час скорення
київськими князями тиверців і уличів; статус тиверців у складі київського
війська в поході 907 р. на Візантію і значення слова “толковини”, ужитого
літописцем стосовно тиверців; зміст терміна “Велика Скуфь”, ужитого літописцем
двічі стосовно тиверців й один раз стосовно уличів. Так можна окреслити загалом
діапазон проблематики, якою цікавились історики XIX - першої половини ХХ ст.
Цей діапазон містив широкий спектр різноманітних ідей, гіпотез і припущень.
Зауважимо лише, що за винятком однієї лише роботи М.Надєждіна, спеціально
присвяченої уличам і локалізації Пересіченя [129, с.243-253], до середини
ХХ ст. не було спеціальних досліджень про Карпато-Причорноморські землі. Думки
з різних питань історії тиверців і уличів висловлювалися лише в загальних
працях. Їх автори, переважно відомі історики, мали свій погляд на проблеми
історії регіону й рідко звертали увагу на вже висловлені думки. Така ситуація
призвела до деякої калейдоскопічності в історіографії.
Проблеми походження уличів і тиверців першим торкнувся В.Татищев. Пізніше свої
міркування щодо неї висловлювали А.Шльоцер, М.Карамзін, П.Шафарик, М. Надєждін,
С.Соловйов, П.Брун, М.Ламбін, К.Грот, М.Барсов, Д.Іловайський, В.Григорович,
П.Батюшков, М. Молчановський, А.Соболевський, І.Філевич, А.Веселовський,
П.Голубовський, І.Срезневський, В.Істрін, М.Грушевський, С.Середонін,
Л.Нідерле, О.Шахматов. С.Соловйов першим припустив, що уличі та тиверці є
нащадками антів. Тієї ж думки дотримувалися М.Барсов, П.Голубовський та
О.Шахматов. І.Срезневський вважав, що нащадками антів із усіх племен,
перерахованих у ПВЛ, є тільки уличі та тиверці. М.Ламбін, навпаки, вважав, що
такими можуть бути тільки уличі, точніше, “анти і є уличі” [174, I, с.90; 28,
с.70; 54, с.14, 32; 216, с.25; 175, с.24-32, 314; 116, III, с.145].
Інакше вважав Д.Іловайський. На його думку, ці племена входили до
Азовсько-Чорноморської Русі й були болгарами. Цих давніх болгар (V-VII ст.)
візантійських джерел Д.Іловайський, як перед ним і В.Венелін, вважав не
тюркськими, а чисто слов’янськими, болгарськими племенами сучасного йому
етнічного обліку. Він прямо пов’язував уличів ПВЛ з ультинами Константина
Багрянородного та ультинзурами, яких згадує Агафій Міринейський і Йордан [94,
с.182, 285-288].
Про те, що уличі й тиверці походили від кельтів і аланів, писав А.Веселовський.
Він їх пов’язував із племенами, що згадуються античними авторами у районі Дунаю
і Карпат - ангіскірами й теурисками. А.Соболевський вважав тиверців плем’ям
тюркського походження, печенізьким, нащадками скіфів. О.Шахматов також писав
про тиверців, як про плем’я, змішане зі східних слов’ян і печенігів. А
І.Філевич взагалі був переконаний, що реально ніколи не існувало племені під
таким іменем [46, с.20; 172, с.183-186; 173, с.5-10; 216, с.29-33; 206,
с.303-304].
З проблемою походження уличів і тиверців тісно пов’язане питання про походження
їх етнонімів. Якщо ім’я “тиверці” у різних літописах написане достатньо
одноманітно, то ім’я “уличів” має більше 15 варіантів написання. Дослідники
намагалися з’ясувати, яка форма імені “уличів”, з тих, що зустрічаються в
літописах, є основною й початковою.
В.Татищев, М.Карамзін, М.Надєждін, П.Брун і А.Веселовський початковою формою
вважали варіант “угличі”. Перевагу формі “улучі” віддавали С.Соловйов, М.Барсов
і С.Середонін. Варіанту “улучичі” як основного дотримувалися І.Філевич і
А.Соболевський. На думку М.Ламбіна, це варіант “ульці” (“ульчі”). П. Шафарик,
М.Грушевський, О.Шахматов вважали, що саме термін “уличі” і був початков
- Київ+380960830922