Розділ 2
ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ: ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
2.1. Основні етапи формування української громади в США
Селянська реформа 1861 р. в Російській імперії, зокрема в Україні, що скасувала
кріпосне право і надала колишнім кріпакам особисту свободу, сприяла розвитку
країни по капіталістичному шляху. Однак у сільському господарстві
капіталістичні відносини розвивалися значно повільніше, ніж у промисловості, бо
значна частина земель залишилась у власності поміщиків, а українські селяни
одержали у користування землю у меншій кількості, ніж до реформи, та гіршої
якості. Одним із важливих наслідків реформи стала соціальна диференціація у
селі, розшарування селянства, яке за своєю майновою ознакою поділилось на три
групи: заможне, середняцтво та бідноту. Заможне селянство поступово
зосереджувало в своїх руках велику кількість землі, робочої худоби та
сільськогосподарського реманенту, а біднота, не маючи достатніх засобів для
існування, змушена була наймитувати у сільських багачів або йти на заробітки у
місто чи у малозабезпечені робочою силою сільськогосподарські регіони, зокрема
на Південь України. Умов для зарубіжної еміграції для українського селянина
політична система Російської імперія не створювала, обмеживши для нього свободу
виїзду за кордон. Тому в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. міграційні процеси серед
українського селянства відбувалися, головним чином, лише в межах Російської
імперії, де в 1897 р. мешкало 20.8 млн. чол. Українців [64]. Українські
поселення утворилися у Сибіру, на Далекому Сході, Середній Азії та інших
місцях.
На західноукраїнських землях, які знаходилися у складі Австрійської
імперії, де мешкало приблизно 3.4 млн. чол. [65], кріпосне право було скасоване
у 1848 р. під впливом європейської революції та зростання селянського
антифеодального руху, однак істотного поліпшення економічного становища
селянства не сталося. Зберігалося поміщицьке землеволодіння, власники маєтків
користувалися сервітутами, у селі гострою проблемою було малоземелля при
надлишку робочої сили, панували злидні і безправ'я. Рятуючись від злиднів,
сільська біднота сподівалася знайти добробут і щастя за кордоном, тим паче, що
австрійський уряд надавав можливість вільного виїзду за кордон, зокрема у
країни Північної Америки – США та Канаду.
Ці країни у останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. переживали період
бурхливого економічного розвитку. Після закінчення громадянської війни
1861-1865 рр. розпочалося освоєння багатющих земель Далекого Заходу, що
потребувала великої кількості робочих рук. Як у США, так і у Канаді, яка з 1867
р. стала першим домініоном Британської імперії, швидкими темпами розвивалось
промислове та сільськогосподарське виробництва, збільшився приплив
іммігрантів.
У науковій літературі виділяють чотири етапи (хвилі) еміграції з України до
США. Під час першої хвилі (1870-1914 рр.) тут була започаткована українська
діаспора: емігранти їхали за океан шукати кращої долі внаслідок економічних
труднощів на батьківщині. Друга хвиля (1919-1939 рр.) принесла до Сполучених
Штатів українців, не згодних з новим тоталітарно-репресивним політичним режимом
та релігійним становищем в Україні; третя хвиля (1946-1955 рр.) в своїй
більшості складалась з сотень тисяч переміщених осіб з таборів Німеччини і
Австрії та втікачів з Радянського Союзу. Остання, четверта хвиля, розпочалась з
кінця 80-х- початку 90-х років ХХ ст., після проголошення незалежності України.
За своїм характером це, в основному, заробітчанська еміграція.
Нелегко точно визначити, коли і хто вперше з українців прибув до берегів США.
Істориками були зроблені різні спроби знайти відповіді на ці запитання.
Пам'ятна книга, видана з нагоди сорокалітнього ювілею Українського Народного
Союзу, наводить цитату з українського друкованого органу в США – газети
“Свобода”, яка наголошувала на цінності й збереженні матеріалів про українську
еміграцію до цієї країни для майбутніх поколінь.
Газета так писала на своїх сторінках ще 6 лютого 1913 р.: “Історик, що схоче
представити вірно ті часи першої еміграції, буде мати немало праці позбирати
всі дані матеріали та відповідно їх використати. Йому прийде це тим тяжче, що
навіть перші річники наших часописів та інших публікацій запропастились. Нема
їх в жадній публічній українській бібліотеці, а коли дехто з приватних людей ще
має деякі матеріали, то хто знає, чи з хвилею їх смерті не запропастяться і ті
одинокі пам'ятники.
Тому навіть історія не могтиме зареєструвати початкових прояв національного
життя американських українців, тим більше, що ніхто з живучих ще найстарших
емігрантів, що могли б написати багато з власних спостережень, не береться,
наскільки нам відомо, за таку працю” [66].
Передісторія поселення українців в Північній Америці починається з ХVІІ ст.,
коли на цьому континенті з'явилися перші українські імена. Про них є лише
епізодичні свідчення, бо еміграція тих часів не набула ще характеру масового
переселення.
Можливо, першим українцем, який ступив на землю Вірджинії 1 жовтня 1608 р., був
Іван Богдан, виходець з міста Коломия, що у Західній Україні. Він прибув до
Америки разом з капітаном Джоном Смітом, який воював з турками на території
Східної Європи і був взятий ними в полон. Капітану Сміту вдалось втекти з
турецького полону через територію України, де він, можливо, в цей період і
познайомився з Іваном Богданом. В історію США капітан Сміт увійшов як засновник
Джеймстауна (Вірджинія), першої постійної англійської колонії в Америці у 1608
р..
В.Галич подає дуже близьку за змістом подію, яка свідчить про капітана Сміта,
який втік з турецького по
- Київ+380960830922