Розділ 2.
Структура органів адміністративної влади
на Правобережній Україні наприкінці XVIII –
у першій половині ХІХ ст.
2.1. Адміністративно-територіальний поділ українських земель, приєднаних від
Речі Посполитої
Наприкінці XVIII ст. відбулися суттєві зміни в політичному становищі,
територіальному поділі, а також адміністративному устрої Правобережної України.
Внаслідок зайняття російськими військами Київського, Волинського, Подільського
і Брацлавського воєводств у 1791 р., відокремлення цих територій від Речі
Посполитої розпочався новий етап у їх історії – існування у складі Російської
імперії.
Для здійснення державного керівництва політичним, економічним та культурним
життям кожна держава розподіляє свою територію на частини. Цьому поділові
відповідає і територіальна організація систем регіональних та місцевих органів
влади і управління. Згідно з усталеною мережею адміністративно-територіального
поділу в країні створюється система органів управління, судочинства,
господарських та культурних організацій, охорони внутрішнього порядку, кордонів
і т. п. Від найбільш оптимального варіанта адміністративно-територіального
поділу багато в чому залежить успішне функціонування органів влади та
управління, які сприяють вирішенню проблем політичного, економічного та
культурного розвитку всіх складових елементів державного утворення. Питання про
адміністративно-територіальний устрій, визначення адміністративних кордонів,
пошук ефективних центрів регіонального управління були суттєвими для імперської
політики.
При аналізі проблем, пов’язаних із формуванням та організацією функціонування
владних структур Російської імперії на землях Правобережної України наприкінці
XVIII – у першій половині ХІХ ст., безумовно важливим є ретроспективний аналіз
процесу створення системи адміністративно-територіального устрою цього регіону,
розмежування земель та встановлення кордонів його складових одиниць.
У результаті другого поділу Речі Посполитої (1793 р.) до Російської імперії
відійшла частина Віленського воєводства, східна частина Новгородського,
Берестейського і Волинського воєводств, Мінське, Київське і Подільське
воєводства. Катерина ІІ доручила управляти „новоприєднаними землями”
головнокомандувачу російськими військами генералу М. М. Кречетнікову
(1729-1793). 27 березня 1793 р. поблизу м. Полонне, де були розташовані
російські війська, генерал-аншеф М. М. Кречетніков за повелінням імператриці
Катерини ІІ оголосив „Маніфест про приєднання польських областей до Росії”
[306, № 17108].
Опираючись на офіційну теорію походження Російської держави від Київської Русі,
у цьому документі обґрунтовувалася легітимність „історичних прав” на приєднання
„земель та міст, до Російської імперії прилеглих, що колись її набутком були і
одноплемінниками її населеними, які прийняли православну християнську віру і до
цього часу її сповідують” [306, № 17108].
„Новим підданим” гарантувалася недоторканність права приватної власності на
майно та на збереження свободи віросповідання. Усім їм „будуть надані відтепер
повною мірою і без усякого винятку всі ті права, вольності і переваги, якими
древні Її піддані користуються” [306, № 17108].
Імператриця запевняла, що від дня входження територій колишньої Речі Посполитої
до складу Російської держави „кожний стан жителів приєднаних земель вступає… у
всі йому властиві права на всьому просторі Імперії Російської” [306, № 17108].
Єдиною умовою, необхідною для отримання цих прав, була вимога присягнути на
вірність російському престолу впродовж одного місяця.
Враховуючи значну кількість єврейського населення на приєднаних територіях,
Маніфест надавав гарантії і йому: „…єврейські громади, які проживають у
приєднаних до імперії Російської містах і землях, будуть залишені і збережені
при всіх тих свободах, якими вони нині згідно із законом та майном своїм
користуються” [306, № 17108].
Катерина ІІ не забула ще раз нагадати російським військам, які окупували
колишні землі Речі Посполитої, не чинити розбоїв та пограбувань, офіцерам і
солдатам дотримуватися суворої дисципліни, бо ці території вже належать
Російській імперії. „Всі війська як уже на власній землі суворої дисципліни
дотримуватися будуть”, а тому зміна влади не повинна „нікому і ні в якій мірі
заважати” [306, № 17108].
Текст Маніфесту урочисто прочитано у всіх церквах і костелах приєднаних земель,
організовані заходи, під час яких населення присягнуло російському престолу.
Бути вірними імператриці поклялися міщани, священики, єврейське населення краю.
Замість селян присягнули їхні власники. Кожний шляхтич зобов’язаний був подати
особистий лист присяги. Відповідно до розпоряджень „присяжні листи надсилалися
в губернські міста до губернаторів”, а потім до генерал-губернатора [270,
с. 42]. Польські землевласники, зацікавлені в збереженні свого майна, не
відмовлялися робити це, про що свідчать офіційні рапорти та приватне листування
російського керівництва зазначених територій і петербурзьких вельмож.
Встановлення російської системи управління на Правобережжі України
супроводжувалося зміною адміністративно-територіального поділу та створенням
регіональних і місцевих установ та органів влади. Оскільки в Російській імперії
відповідно до положень „Установлення для управління губерніями” [303, № 14392]
йшов процес реформування адміністративно-територіального устрою та структури
місцевих владних інституцій, то процедура підготовки відкриття намісництв на
приєднаних українських землях і територіях центральної Росії була в основному
схожою і мала два етапи. Призначений імператрицею намісник вивчав стан справ і
при допомозі підпорядкованих йому вищих чи
- Київ+380960830922