РОЗДІЛ 2
ЗАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМУ
Дуже часто в суспільстві можна почути думку про несумісність ідеологій та практик націоналізму і соціалізму (чи комунізму). Значною мірою, утвердженню в суспільній свідомості цього штампу сприяла офіційна комуністична ідеологія СРСР. Проте, не варто забувати, що розвиток жодного спрямування суспільної думки не можна розглядати як самодостатній процес. Історія свідчить, що націоналізм і соціалізм/комунізм нерідко виступали разом, а той зливались.
Прикладом таких взаємозв'язків є український націонал-комунізм, політичний рух, що намагався поєднати вимогу повної національної емансипації та радикальну більшовицьку програму економічних перетворень.
Взаємодія політичних ідеологій націоналізму і соціалізму найбільш виразно починає простежуватися на початку ХХ століття в Європі. Передумовою для глибшого і різноманітнішого переплетіння націоналізму та соціалізму, стало безпрецедентне демографічне зростання у Європі (за оцінками В. Зомбарта за період 1800 - 1914 рр. європейське населення зросло від 180 до 460 млн. жителів)86. Особливістю цього процесу стало вивільнення велетенської кількості енергії, що породжувалась недоступністю землі, впливом урбанізаційних процесів на родинні структури тощо. Прагнення до добробуту, яке в загальних рисах можна ідентифікувати як одну з основоположних засад соціалізму, злилось з національними побажаннями мас. Іншими словами, консолідуючими ідеологічними цінностями для суспільних груп стали цінності національно або ж соціально мобілізаційного характеру87. Отож, цілком можна погодитись з А. Граціозі, який зазначав, що початок ХХ століття в Європі проходив під знаком ідеологій націоналізму та соціалізму88. Ці динамічні суспільні зміни, які полягали в поширенні національних і соціальних вимог мас, зачепили і Україну, досягнувши кульмінації впродовж 1917-1920 рр.89. Одним із найважливіших наслідків поширення нових ідеологічних систем стала суспільна структурна перебудова, яка полягала у надзвичайно швидкій зміні форми ідентифікації людини від традиційних категорій, зокрема, по місцевості ("місцеві", "тутешні"), віросповіданню ("православні"), соціальному статусу (селяни) до класових і національних90.
Водночас, об'єктивні труднощі із усвідомленням концепту уявленої національної спільноти, що пояснюється передусім слабкістю національної агітації призвело до того, що національна ідея були для українського селянства, що становило переважну більшість українського населення, чимось відстороненим від реальних проблем "земного життя". Практично відсутня була національна ідеологія і в робітничому класі. Навпаки, соціальне питання знаходилось в центрі уваги селян. Всі їх сподівання на майбутнє можна виразити одним словом - земля. До того ж селяни відчули, що їх віковічний потяг до землі, в першу чергу через відсутність сильної влади, може бути задоволений, причому зразу і в повному обсязі. У 1917 році, коли вибухнула Лютнева революція, соціальний принцип ідентифікації навіть посилився і якраз він став основним для мільйонів селян. Таким чином, події, що відбувались в Україні, цілком входили в європейський вимір, набравши ознак національного руху, наповненого соціальним змістом91. Може видатися дещо парадоксальним, що визнаючи більшу суспільну вагу соціалістичних ідей за національні, ми ведемо нашу оповідь, саме в національній системі координат. Проте, такий дослідницький підхід є виправданим, оскільки, по-перше, дозволяє залучити до методології дослідження дуже добре розроблені на Заході теорії нації та націоналізму, а по-друге, вбудова історичного наративу у рамки формування модерної української нації робить можливим показати все різноманіття життя в Україні, зокрема, значну прихильність українців до соціалістичних ідей.
Отже, передумови виникнення націонал-комуністичного руху з'явилися у результаті значного поширення ідеологій соціалізму та націоналізму українському суспільстві. Становлення самого руху, доцільно простежити на прикладі своєрідних предтеч націонал-комуністів: по-перше, тих представників українських соціалістичних партій, що з часом прийшли до безаперечного визнання авторитету К. Маркса, зокрема його тези про те, що соціальне визволення тягне за собою і національне, а по-друге, тих членів РСДРП(б), що на основі права націй на самовизначення, визнали за Україною права на самостійне існування, а за українською комуністичною партією права на рівноправне становище поряд з РКП(б).
Відзначимо, що тут про еволюційну спадкоємність цих рухів - українського соціалізму та більшовизму, з одного боку, та українського націонал-комунізму, з іншого, мова не йде, а більше про певну тяглість комплексу питань, відповідь на які шукали всі ці політичні сили. Якраз на цих моментах ми спробуємо зосередити свою увагу.
До революції 1917 року український політичний рух, підійшов вже доволі сформованим. Був створений широкий спектр політичних партій, особливістю яких, стало домінування в їхніх програмах двох ідеологій - соціал-демократії і націоналізму. Причому, поєднання цих ідеологій в самосвідомості членів цих партій відбувалось в своєрідній дуалістичній формі. З одного боку, всі ці партії надавали собі соціалістичного відтінку92. З іншого - переважна більшість членів цих партій на свідомому і підсвідомому рівні являли собою єдине ціле, спрямоване на здійснення процесу формування нації. З огляду на це, питання про те, як оптимально поєднати національні і соціальні ідеї, в якій послідовності та, умовно кажучи, котрій з них надати перевагу для українських соціалістів (в своїй масі членів українського національного руху) стало визначальним. Ця ж проблема стала основною "теоретичною" причиною розходжень серед українських соціалістів. Причому поєднання національного і соціального набирало найрізноманітніших форм, що треба відмітити, не являлося чимось незвичайним для європейської практики. Нас буде цікавити весь комплекс питань, пов'язаних із взаємодією національної і соціальної світоглядних