РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ СТЕПОВОГО ПОБУЖЖЯ
2.1. Природно-географічна характеристика та початок заселення Степового Побужжя
Людина традиційного суспільства сприймає себе органічною частиною природи. Дослідниця Н.В. Данилова відмічала необхідність вивчення традиційних форм природокористування, "не тільки з погляду суто господарської діяльності і трудових навичок, умілого використання природних ресурсів, урахування особливостей навколишнього середовища, але й у гуманітарному аспекті. Багатовіковий досвід обміну з природою, тісного спілкування з нею лежить в основі людської культури й цивілізації, їхньої ціннісної орієнтації. Він визначав і відносини людей у суспільстві" [285, с. 16]. Особливості природно-географічного середовища (кліматичних умов, плодючості ґрунтів, рельєфу, гідросистеми тощо) впливають на історичний процес. Вплив природи з її циклами й закономірностями на всі сфери життєдіяльності традиційного суспільства є безсумнівним. Виявляється природна обумовленість не тільки економіки, але й усіх сфер суспільного життя.
Подібний підхід до вивчення впливу природного фактора на суспільство спостерігається в дослідженнях прибічників євразійської школи, а також у близьких до них Г.В. Вернадського і Л.М. Гумільова. Однак у їх працях усе буття людини й суспільства ("господарюючого суб'єкта") зумовлюються передусім особливостями екологічного середовища ("вміщуючого ландшафту"). Поряд із питаннями впливу природно-географічного середовища на матеріальну культуру й побут, облаштування поселення й житла, традиційний одяг і традиції харчування, народну медицину, екологічну, складову демографічного розвитку, важливими є також традиційні механізми накопичення й передачі екологічного досвіду.
Вагомим фактором етнокультурної специфіки є стабільне освоєння певної території. Зацікавленість у ресурсах краю була важливою передумовою настійливого просування слов'янського населення на південь у смугу степів, однак у XVIII ст. Кримське ханство й Туреччина заважали оволодінню Північним Причорномор'ям. З часу стихійного заселення регіону долини річок були найбільш заселеними. Південний Буг та його притоки мають особливе значення для Степового Побужжя, оскільки є природним осередком тяжіння сільськогосподарського населення і дають можливість налагоджувати зв'язки в самому регіоні та з місцевостями поза його межами. Приєднання цих територій до Російської імперії у другій половині XVIII ст. створило нові можливості щодо їх колонізації.
Звертаючись до характеристики природних умов даного району, слід пам'ятати, що вони (умови) не є сталими. Географічне середовище безперервно змінюється, по-перше, внаслідок стихійних процесів, по-друге, під впливом антропогенних факторів.
Колонізація південних просторів, що відбувалася інтенсивно з останньої чверті XVIII ст., вплинула на ґрунти, флору, фауну і навіть на клімат Південної України. Ці зміни, наростаючи поступово, на початку ХІХ ст. виявилися досить яскраво. Існують відомості XVII ст. про те, що в районі сучасного Миколаєва урочище під назвою Виноградна Криниця є "гарне й зручне для проживання завдяки лісу, який тут вигідно розміщений" [36, с. 47], в дельті Бугу залісеними були острови Андрусів та Кременчук (розташований за півмилі від Очакова), при тому на Кременчуці ліс якісний, будівельний; залісеними ярами й байраками були густо вкриті Таврійський і Очаківський степ. Утім, описи ХVII ст. повідомляють про Очаківський степ, що "у цій степовій місцевості немає жодного посадженого дерева" [71, с. 31]. Для цієї місцевості характерною є наявність деревини лише в ярах, вибалках, долинах річок (див. додаток Е.1; Е.2). О.І. Дружиніна вважає, що в північній частині Херсонської та Катеринославської губерній на початку XIX ст. було багато чагарників та лісів. Ґрунти, які є досить зволоженими, відрізнялися родючістю. Цей район на початку XIX ст. був найбільш густо заселеним. Початком степів дослідниця вважала лінію, що проходила по північному кордону Буджака і далі на схід - через Вознесенськ і Нікополь до гирла Сіверського Дінця [153, с. 48].
Однак, зібрані автором у ході дослідження району дані не дають підстав для таких тверджень. Наявні на півночі Миколаївської області ліси є пам'ятниками степового лісорозведення. Заліснення краю пов'язане з відповідними заходами військових поселян першої половини ХІХ ст. Тому, досліджувану територію слід відносити до степової зони. Зона лісостепів починалася північніше, приблизно від північних кордонів нинішньої Миколаївської області. Ліси, вздовж берегів Дніпра, далі південно-західніше до Південного Бугу. Далі на Південь ліси росли тільки по пониззях, найбільш вологим чи найбільш суглинистим і супіщаним, тобто по берегах рік, озер, лиманів, по річкових островах, схилах балок, ярів, пагорбів. Усі інші місця являли собою безлісу рівнину, вкриту влітку травою. Причинами зменшення кількості лісових територій були випадкові явища: пожежі, вирубка лісу татарами, поляками, козаками під час великих походів. Лісові пожежі були не рідкими, і рослинність могла горіти тижнями [309, с. 56].
Ріка Південний Буг протікає в межах Миколаївської області по землях Дністровсько-Дніпровської північностепової, Причорноморської середньостепової та Причорноморсько-Приазовської сухостепової фізико-географічних провінцій [130, с. 350]. Значна частина Миколаївщини (південна й південно-східна частини) лежить у межах Причорноморської (Понтичної) степової геоботанічної провінції і лише невелика територія на північному заході лежить у межах Східноєвропейської лісостепової геоботанічної провінції, де рослинність представлена степовими луками в басейні річок Кодима, Синюха і Південний Буг (вище м. Первомайська) та двома дібровами, що збереглися у Трикратському лісі та у місці злиття р. Черталки з Південним Бугом. Переважає ж рослинність різнотравно-типчаково-ковилова.
Велике значення для розвитку народного господарства, особливо землеробства має рельєф. Він впливає насамперед на структуру земельних у
- Київ+380960830922