РОЗДІЛ 2
ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ, КЕРІВНИЦТВА МВС УКРАЇНИ ЩОДО ЗАКОНОДАВЧОГО ТА ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЛІЦІЇ
Після проголошення в серпні 1991 року незалежності України, її суверенітету, багатовікова ідея національної державності набула реального змісту та конкретної направленості на побудову демократичної правової держави. Взявши курс на побудову правового демократичного суспільства, українська держава одним зі своїх головних завдань визначила постійну турботу держави про укріплення правопорядку та законності, захист суспільства та особистості від злочинних зазіхань, організацію та координацію на загальнодержавному рівні боротьби зі злочинністю.
З урахуванням цього в розділі розглядається:
- діяльність вищих органів державної влади та управління, керівництва МВС України для створення нової нормативної бази діяльності міліції;
- розвиток організаційної структури, системи управління та підготовки кадрів міліції в системі МВС Української РСР протягом другої половини 60-х - 90-х рр., коли була створена та єдина структура ОВС, яка функціонувала напередодні розвалу СРСР і стала основою формування міліції незалежної України;
- створення МВС України після здобуття незалежності, міліції як складової його системи, розробка нової системи управління підпорядкованими органами та підрозділами, організація їх взаємодії для виконання завдань боротьби зі злочинністю та охорони правопорядку в нових історичних умовах.
2.1. Діяльність органів державної влади та управління для створення якісно нової нормативної бази функціонування МВС України
З перших днів здобуття Україною незалежності боротьба зі злочинністю розглядається як надзвичайно актуальне загальнодержавне завдання великої політичної значимості, найважливіша складова багатопланової діяльності органів державної влади та управління. Це в першу чергу стосується функцій вищих органів державної влади щодо визначення конституційних та інших законодавчих основ цієї діяльності, її стратегії, основних напрямків та завдань на визначений період, координації зусиль усіх державних структур, у першу чергу правоохоронних органів, громадських формувань, діяльність яких направлена на подолання злочинності. В нових історичних умовах новостворена держава, її правоохоронні органи, в тому числі міліція, були покликані вселити в людей віру в те, що в новоствореній державі Україна є влада, спроможна не на словах, а на ділі захистити їх честь, гідність, життя та здоров'я, права та свободи.
Виходячи із загальних норм національної системи права, вищим організатором боротьби зі злочинністю в нашому суспільстві є держава в особі органів державної влади, в тому числі і міліції як елементу системи правоохоронних органів. Необхідно відверто сказати, що виконання цієї функції за весь недовгий період існування нашої незалежної держави здійснюється в дуже важких умовах. Соціально-економічні та політичні перетворення, властиві перехідному періоду, викликали ряд серйозних труднощів, кризових явищ, активізували криміногенні фактори та тенденції. В той же час економічні ускладнення значно обмежили ресурсні можливості держави, обумовили різке зростання злочинності, а все це разом привело до послаблення організуючої ролі тих державних структур, які повинні захищати мир та спокій в країні.
Справа ускладнювалась і тим, що незважаючи на загострення криміногенної обстановки напередодні розвалу СРСР, кризовий стан економіки спонукав владні структури використовувати правоохоронні органи, в тому числі і міліцію, для виконання невластивих їй функцій. Так, наприклад, згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 1991 року, міліція України брала участь у заходах контролю за вивозом товарів народного споживання та інших матеріальних цінностей. На ОВС, крім того, було покладено завдання обладнати в місцях перетину кордонів України стаціонарних спеціальних пунктів для контролю за їх вивезенням [100].
Характерним прикладом тут є виступ наприкінці 1990-го р. керівника дніпропетровської міліції О.О.Білика на одному з пленумів обласного комітету партії. У своєму виступі він з тривогою говорив про те, що в ряді міст і районів області окремі керівники намагаються міліцією ліквідувати усі недоліки, які з'являються з тих чи інших питань, залучають міліцію до виконання непритаманних їй функцій, застосовують її там, де цього не можна робити [101]. Крім того, в ці буремні часи нашої історії значні сили правоохоронних органів, у першу чергу міліції, відволікались для забезпечення охорони громадського порядку під час проведення різних масових акцій. Це вкрай негативно впливало на організацію боротьби з правопорушеннями [102]. Такий стан справ у цей кризовий для радянської влади період спостерігався у більшості областей України.
Боротьба зі злочинністю традиційно розуміється як єдність профілактичної та правоохоронної діяльності. З моменту початку становлення незалежної України державна організація боротьби зі злочинністю включає в себе інформаційно-аналітичну діяльність, програмно-цільове планування боротьби зі злочинністю, організаційно-ресурсне та кадрове забезпечення, контроль виконання та внесення необхідних управлінських змін з урахуванням соціальної криміногенної обстановки. Ці напрямки діяльності витікають із правоохоронної функції демократичної, правової держави. Основні завдання у виконанні цих правоохоронних функцій у новоствореній державі Україна були покладені на МВС, складовою якого є міліція, яка після проголошення незалежності стала самостійним державним органом і вийшла з підпорядкування МВС СРСР.
Політичне, економічне та соціальне оновлення суспільства в процесі побудови демократичної правової держави потребувало приведення правових, організаційних, структурних та інших засад функціонування МВС України відповідно до нових умов їх діяльності та розвитку. Криміногенна ситуація, що склалася в Україні одразу після здобу