РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ
ТА ПОЧАТКИ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Семен Гнатович Вітик народився 1875 р. в с.Гаї Вижні Дрогобицького повіту в бідній родині залізничного сторожа [15.Оп.12, спр.1191, арк.14; 17.Оп.1, спр.48084, арк.5, арк.10, арк.87.]. У своїх спогадах С. Вітик описав, що "будка", де вони проживали, знаходилась поміж селами Дорожів, Воля Якубова і Добрівляни [371, с.99]. Оскільки "будка" була своєрідним "проїздним пунктом", тому її доволі часто відвідували робітники з навколишніх сіл, які були одягнені у жовте брудне від воску та підземного болота вбрання, котрі прямували на роботу до Борислава. Неподалік від помешкання розташовувалась повітова дорога, що була в дуже поганому стані, але оскільки коротшого шляху до Дрогобича не було, тому людям доводилось їздити нею [372, с.399]. По дорозі в Дрогобич до них теж заходили подорожуючі і, звичайно, селяни, що працювали на прилеглих полях, ховаючись від негоди чи в інших справах, відпочивали та обговорювали наболілі проблеми [371, с.99]. Рідні С. Вітика порівняно часто їздили в Дрогобич, і дорогою туди вони проїжджали через сусідні села і навідувались на залізничну станцію, де працював його батько [372, с.399].
С. Вітик пригадував, що люди, які заходили до них, переважно жалілись на злидні і на те, що безслідно зникають ріпники, що спускаються в нічим незахищені "бориславські ями". І як наслідок, в цих небезпечних ямах робітники часто знепритомлювали від витоку газу та гинули [372, с.399].
Разом із своїми молодшими братами Антоном та Іваном старший Семен в дитинстві займався важкою селянською працею, часто випасав худобу, де мав змогу знайомитись із хлопцями з навколишніх сіл. С. Вітик ще змалку усвідомлював їх проблеми, пов'язані насамперед із розподілом землі, зростанням податків, підвищенням цін, що потребували негайного вирішення [372, с.399].
Особливо його хвилювали події, що відбувались в с. Воля Якубова та c.Добрівляни, куди приходили молоді люди, і, зібравши в лісі селян, розказували їм, що так далі жити не можна, оскільки по селах велика біда, високі податки, а пани забирають від селян всю їхню працю [372, с.399]. Селяни почали переказувати один одному, що ті люди закликали їх до єднання в одну громаду для спільної роботи. Саме тоді С. Вітик вперше почув про І. Франка, якому вдалось через дрогобицьких робітників і при допомозі молодого поляка інженера Леона Солецького заручитися підтримкою молодого мешканця с. Волі Якубової - Мельника [ім'я не встановлено - О.П.], Римара [ім'я не встановлено - О.П.] і Берегуляка [ім'я не встановлено - О.П.] - з с. Добрівлян [372, с.399]. Під їх проводом відбувалися таємні зібрання, на яких розказували про світові події, де люди об'єднувалися, щоб захищатись від тяжкої неволі. Таких людей вони таємно називали "сициалістами" [372, с.400]. С. Вітику також було відомо, що в сусідніх селах ці люди "закладають якесь товариство", першочерговою метою якого було виступити проти місцевих священиків [372, с.400]. Нерідко до них заходили жандарми, шукаючи заборонену літературу та пресу. І, як наслідок, все закінчувалось арештами місцевих активістів і подекуди навіть їх смертю.
Певні негаразди із жандармами були і у І. Франка, який теж був засуджений та знаходився під пильним наглядом у своєму рідному селі Нагуєвичах [371, с.102]. Ці перші події і перші враження вписались у пам'яті С. Вітика "незабутніми літерами". В таких родинах, що мали відношення до "антиклерикального" руху, в цих селах виховувались відомі згодом громадсько-політичні діячі, серед них С. Вітик та брати Новаківські [500, с.171].
С. Вітик закінчив школу в своєму рідному селі, а згодом гімназію в Дрогобичі, у якій раніше, з 1864 р., навчався І. Франко [17.Оп.1, спр.480, арк.10, арк.28.]. Там він почув на адресу останнього і його однодумців багато різних наклепів. Так склалося, що під час навчання С. Вітик проживав на квартирі у Кузьминської [ім'я не встановлено - О.П.], у якій в свій час проживав І. Франко [334, с.49]. Дуже швидко Дрогобичем ширились ідеї І.Франка, проти яких насамперед негативно були налаштовані священики. С.Вітик із своїм батьком дуже спокійно ставилися до всіх цих подій, подекуди з великими симпатіями та сподіваннями, оскільки їх сім'я переживала такі ж злидні, як і інші, а особливо голод відчували весною, коли закінчувались зимові запаси [371, с.102].
Згодом С. Вітик навчався у Перемиській гімназії [372, с.400], під час навчання був одним з організаторів "самоосвітнього" таємного гуртка для українських учнів у польській Перемиській гімназії[17.Оп.1, спр.48084, арк.10; 26, с.101]. Часопис "Дрогобицький листок" у 1911 р. на своїх шпальтах писав, що "Вітикові не дали скінчити гімназії" [34]. Подібну думку висловив С. Вітик у своїй анкеті, в якій вказав, що був "прогнаний зі шкіл австрійським урядом за соціалізм" [15.Оп.12, спр.1191, арк.1.]. Про можливість навчання у даній гімназії свідчить і той факт, що С.Вітик разом з родиною переїхав на постійне місце проживання до Перемишля [371, с.103]. Пізніше С. Вітик навчався у Львівському та Віденському університетах на філософському факультеті [17. Оп.1, т.1, спр.48084, арк.1.]. Рідною мовою вважав українську, володів також німецькою, польською та російською мовами. Служби в армії не проходив [15.Оп.12, спр.1191, арк.2.].
Проживаючи в Перемишлі С. Вітик мав змогу познайомитись із творами І. Франка, звідки черпав матеріал про радикальну партію і створення робітничої організації [371, с.103]. Вивчаючи творчість І. Франка, особливе враження на нього справляли факти із селянського та робітничого побуту, в яких відображалось і його життя [372, с.401]. С. Вітик вважав, що своїми працями І. Франко намагався "пробудити з довгого сну робітників і селян" [394, с.216].
У 1892 р. відбулась перша зустріч С. Вітика з І. Франком, яка справила на першого дуже позитивне враження. Саме тоді С. Вітик разом із селянином із с. Торок Перемишльського повіту Степаном Новаківським вперше побували у Львові і, не знаючи міста, серед ночі відвідали помешк
- Київ+380960830922