РОЗДІЛ 2
КУСТАРНІ ПРОМИСЛИ В ХАРКІВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ
2.1 Специфіка розвитку Харківської губернії й особливості підтримки
кустарної промисловості регіону центральними
й місцевими органами влади
У середині XIX ст. Російська імперія була єдиним геополітичним утворенням, у рамках якого співіснувала безліч народів, культур й укладів. Це обумовило те, що важливою особливістю Російської імперії в другій половині XIX - на початку XX ст. була багатоукладність її суспільно-економічної структури. Вона передбачала тісне переплетення передових форм суспільного господарства (капіталізм) з відсталими (феодалізм) [468, с. 114 - 115]. У результаті проведення ліберальних реформ 60-х - 70-х років XIX ст. у Російській імперії була створена політико-правова база для розвитку ринкових відносин. У другій половині XIX - на початку XX ст. у Російській імперії в цілому й зокрема в українських губерніях склалося положення, коли ринковий спосіб виробництва сполучався і взаємодіяв з феодальним, породжуючи їхній мудрий симбіоз. Кустарна промисловість у розглянутий період була його невід'ємним атрибутом, маючи характерні риси, властиві ринковому способу виробництва: товарний обіг і тяжіння до застосування найманої праці [358, с. 9].
У цілому в Російській імперії в другій половині XIX - на початку XX ст. й в українських губерніях зокрема перспективи розвитку кустарного виробництва були далеко не райдужними. Дрібне виробництво в найголовніших галузях вітчизняної промисловості вже наприкінці XIX ст. було витіснене фабрично-заводським. Однак велика промисловість у другій половині XIX - на початку XX ст. не закривала всіх ніш як всеімперського, так і регіональних ринків, залишаючи місце для різних галузей кустарної промисловості, що відігравали в економічному житті країни й регіонів часом досить помітну роль [358, с. 10, 12]. За даними 1912 р., у Російській імперії на 3500 великих підприємств із числом робітників понад 200 осіб й 22000 середніх підприємств із чисельністю робітників від 16 до 200 осіб приходилося 150000 дрібних кустарно-ремісничих закладів [52, с. 37; 67, с. 12].
Через величезні географічні розміри Російської імперії, розмаїтість соціально-економічних укладів, регіональну специфіку розвитку продуктивних сил ринкові відносини в ній у другій половині XIX - на початку XX ст. еволюціонували по-різному. У більш розвиненій частині країни (північно-західні, центральні й південні губернії) вони активно розвивалися, поступово трансформуючи дрібних виробників у великих або стягаючи кустарів на великі підприємства. У регіонах зі слабким розвитком ринкових відносин, де були особливо сильні феодально-кріпосницькі пережитки, капіталізм проявлявся в появі безлічі дрібних виробників і нових галузей кустарної промисловості [161, с. 354]. Позиціювання розвинених і нерозвинених у кустарному відношенні регіонів Російської імперії в цілому збігалося з районами поширення відробіткової (відсталої) і товарно-ринкової (прогресивної) системи сільського господарства [358, с. 11].
У Харківській губернії після 1861 р. ринкові відносини також розвивалися в умовах збереження значних залишків кріпосництва й абсолютизму (станове дворянське й надільне селянське землеволодіння, відпрацьовування, адміністративне насадження капіталізму "згори"). Вони впливали як на власне розвиток ринкових відносин, так і на їхню роль в окремих галузях народного господарства даного регіону (сільське господарство, велика й дрібна промисловість). Однак, зважаючи на те, що Харківська губернія із другої половини XIX ст. була складовою частиною Донецько-Криворізького промислового району, що швидко розвивався, вищезгадані атавізми позначалися на її господарському житті незрівнянно менше ніж у регіонах, що консервували цілий комплекс стійких патріархально-феодальних пережитків [358, с. 12].
До кінця XVIII ст. територія Харківської губернії була складовою частиною Слобідської України. Інтенсивне заселення й активний розвиток продуктивних сил Слобідської України почалися із середини XVII ст. [204, с. 55]. Наприкінці XVIII ст. територія Слобідської України була поділена на губернії. 1780 року Слобідська Україна була перейменована в Харківське намісництво, в 1796 р. перетворена на Слобідсько-Українську губернію, що в 1836 р. стала називатися Харківською. Комплекс регіональних географічних, соціально-економічних, культурно-просвітницьких, етнографічних особливостей, що сформувався в дореформений період, істотно вплинув на розвиток кустарної промисловості в Харківській губернії в другій половині XIX - на початку XX ст. [334].
Величезна територія, нерозвиненість шляхів сполучення, малочисельність міського населення й перевага натурального господарства в дореформеній Харківській губернії детермінували виникнення в ній кустарної промисловості. В умовах дореформеного господарства в основному ремесла й дрібні промисли могли задовольнити попит більшості селянського населення Харківської губернії на товари широкого народного вжитку. Д.І. Багалій відзначав, що до середини XIX ст. основою економіки Харківської губернії був симбіоз сільського господарства, ремесел і промислів [17, с. 128].
Кріпосне господарство впливало на виникнення кустарної промисловості в Харківській губернії по-різному. Для задоволення потреб поміщицького господарства в різних предметах домашнього вжитку серед кріпаків працювали всілякі ремісники: шевці, кравці, столяри, ткачі тощо. Поміщики в умовах росту суспільного поділу праці, товарного й грошового господарства часто вживали заходів для вдосконалення цих промислів шляхом збільшення чисельності кріпосних майстрів, прикріплення до них учнів, розширення виробництва в майстернях тощо.
Очевидно те, що феодально-кріпосницький лад не дозволяв селянам Харківської губернії бути економічно й соціально мобільними. Це стосувалося як поміщицьких, так й інших категорій селян: державних, надільних [86, с. 31]. В умовах панування феодально-поміщицького господарства, відсутності засобів для купівлі ремісничих товарів, що виготовлялися на замо
- Київ+380960830922