Розділ 2. Етнополітика компартійно-радянської влади та проблеми народної освіти в Кримській АРСР упродовж міжвоєнної доби.
2.1 Національна політика в закладах освіти в Криму в 1920-х роках.
На початку 20-х років XX століття національне питання для більшовиків було одним з основних, що було обумовлено багатьма факторами. В першу чергу, багатонаціональністю колишньої Російської імперії, у якій Крим вирізнявся іще більшою національною своєрідністю, оскільки цей регіон був одним з найбільш багатонаціональних в РРФСР. Згідно результатів перепису, проведеного в квітні 1921 року, в Криму проживали 720373 особи, з них у містах - 327086 осіб, у сільській місцевості - 393287. Таким чином, дані перепису підтверджують, що Крим також був одним із найбільш урбанізованих регіонів РРФСР. За національною ознакою у Криму в 1921 році проживали 371017 росіян, 186715 кримських татар, 49404 євреїв, 42350 німців, 23868 греків, 12051 вірмен, 10572 болгар, 5734 поляків, 5564 караїмів, 3076 циган, 2371 естонець, 1413 чехів, 1002 латиші і 4200 представників інших національностей [1, с.10-11].
При цьому відсоток окремих національностей у загальній кількості жителів становив: росіян - 51,5% населення, кримських татар - 25,9%, євреїв - 6,8%, німців - 5,8%, греків - 3,3%, вірмен - 1,6%, болгар - 1,4%, поляків - 0,8%, караїмів - 0,7% [2, с.5]. У колишній Російській імперії існувало національне питання. Проблему створювала національна дискримінація, так званих "інородців", неможливість для останніх вільно розвивати рідну мову, культуру, освіту. Тому вже під час першої російської революції з'являються національні партії і спілки. Так, зокрема в Карасубазарі - виникла спілка під проводом Абдурешіда Медієва, яка друкувала газету "Ветан Хадімі", в Алупці створюється гурток під керівництвом вчителя Асана Сабрі Айвазова. Слід зазначити, що саме просвітянська інтелігенція склала ядро активних політичних діячів. Діяльність інтелігенції сприяла пробудженню і формуванню національної свідомості. Важливу роль у цьому відіграв Ісмаїл Гаспринський, видавець газети "Терджіман". Освіта розцінювалась як одна з головних умов модернізації традиційного суспільства і відстоювання національних прав тюркських народів в Російській імперії.
Тому створення національних партій і їх боротьба за національне становлення, після Лютневої революції мали серйозне підґрунтя. В умовах громадянської війни у багатьох національних окраїнах були створені уряди чи навіть держави. У Криму це була кримськотатарська Директорія, створена Курултаєм. Національна інтелігенція об'єдналась у партію Міллі-Фірка. Чи не найголовнішим у роботі партії була освітянська діяльність національної інтелігенції, яка мала сприяти пробудженню національної свідомості. Про що свідчить той факт, що вже через кілька днів після зайняття Криму військами Фрунзе, 25 листопада 1920 року, керівництво Міллі-Фірка звернулося до Кримського ревкому з проханням про легалізацію. У зверненні, зокрема, вказувалось на досягнення партії у сфері освіти. Це створення художньо-промислової школи в Бахчисараї, закладів для підготовки вчителів, відкриття у кожному повіті декілька початкових шкіл для кримськотатарських дітей.
Втім, у легалізації партії було відмовлено, це пояснювалось тим, що більшовики монополію на владу ні з ким поділяти не бажали. Однак відразу придушити цей волевияв кримськотатарського народу, національного руху РКП(б) не могла, оскільки більшовики проголосили себе визволителями народів від національного гноблення колишньої "тюрми народів". Отже вирішення національного питання було тісно пов'язане зі змінами в галузі освіти в колишній Російський імперії. Можливість навчати дітей рідною мовою, видавати підручники, посібники та іншу навчальну літературу було прагненням національної інтелігенції. Інтелігенція становила кістяк партії Міллі-Фірка. Своєю діяльністю партія здобула широку популярність серед кримськотатарського селянства і ігнорувати її вплив більшовики не могли. Партійні працівники кримського обкому погано уявляли специфіку кримських проблем. Досвід радянського будівництва, напрацьований у центральних губерніях, механічно переносився та реалізовувався в Криму. Тому зрештою, кримські більшовики змушені були піти на співробітництво з колишніми мілліфірковцями: "Маючи у всіх куточках Криму своїх людей і користуючись кількісною та якісною слабкістю таткомуністів, вона (Міллі Фірка-авт.) зуміла визначити себе, як єдину представницю кримського татарського населення...Брак більшовицьких кадрів серед татар в Криму призвів до того, що майже кожен, хто вступав до лав ВКП(б), одразу отримував посаду в радянських, кооперативних та інших органах. Мілліфірковці, ефективно використовували це становище і призначали своїх людей на ключові посади (у районних виконкомах, кооперативах, національних середніх навчальних закладах)" [3, с.15]. Окреслена ситуація була типовою не тільки для Криму. Аналогічні тенденції в 1921-1922 роках можна простежити на теренах усієї України. Колишні члени українських національних партій, зокрема боротьбисти займали посади в радянських органах влади. РКП(б) була ще занадто слабка, аби своїми кадрами і впливом охопити національно-культурні процеси і шкільне будівництво.
У 1921-1922 роках в Криму склався дивний феномен співробітництва в національно-культурному будівництві вчорашніх мілліфірковців і націонал-комуністів, де перші відігравали провідну роль. Це пояснюється тим, що кількість кримських татар-більшовиків у кримській організації була надзвичайно малою. Більшовицька доктрина для кримських татар була чужорідним явищем. Програма та ідеологія Міллі-Фірка у культурному будівництві органічно відображали інтереси кримськотатарського селянства у культурному питанні (створенні національних шкіл, навчанні дітей рідною мовою, вихованні у національному дусі).
Кримськотатарська інтелігенція була впливовою політичною силою. У своїй політичній частині, питання культурного будівництва, програма дій кримськотатарської інтелігенції