Розділ 2. Одяг військових формувань Української Народної Республіки часів Центральної Ради 1917 - квітень 1918 р.
2.1. Роди військ та види зброї армії УНР.
Форма одягу усіх громадянських війн - завжди окрема тема у однострійознавстві, так як у цей час, внаслідок внутрішньодержавних проти річ, ідеологічні та політичні розбіжності загострювалися до неможливого. Одночасно, кожна з ворогуючих сторін при цьому намагалися як можна більш наочніше відобразити свої позиції. Це, так чи інакше, віддзеркалювалося у символіці та знаковій системі однострою. Стосовно нього тут діяли інші правила, ніж у міждержавній (тобто "звичайній") війні, тому що під час громадянських війн формування протидіючих сторін здебільше носили схожі однострої. Але противники намагалися різко відрізнятися одне від одного. Це виявлялося, головним чином, у символіці, що домінувала. Саме тому, що величезна кількість емблем, що чітко читалися, стала головною відмінною особливістю форми однострійного одягу армій-учасниць громадянських війн. Їхня знакова система однострою передбачала обов'язкове декларування своїх ідейно-політичних позицій.
За часів національних змагань 1917-1920 р. в Україні, збройні сили її державних режимів - Центральної Ради, Гетьманату, Директорії - у різній мірі, як і армій інших національних політичних утворень на території колишньої Російської Імперії підкреслювали через свої однострої політичну та економічну незалежність від Радянської влади як спадкоємиці колишнього царського режиму. Ця вимога ярко контрастувала з гаслами більшовиків, що проголошували знищення усього старого та будівництво на його руїнах "комуністичного раю" для пролетаріату і у першу чергу для самих себе, а також була протилежною ідеям білогвардійців. Останні висували на перше місце православ'я та національно-державну єдність Росії. Саме тому, природно, сили України, що виступали за державну незалежність, намагалися відобразити у знаковій системі своїх одностроїв ідеї свого суверенітету. Біла гвардія бажали зберегти усю колишню імперську військову символіку та уніформу з мінімальним доданням того нового, що з'явилося у період боротьби з більшовиками та національними збройними формуваннями. Червона армія, найнебезпечніший ворог української незалежності, максимально спромогалася відійти від усього національного російського та будь-якого іншого народного традиціоналізму у військовому однострої. Це віддзеркалювалося як у символіці знаків відмінності, так і у покрої впровадженого більшовиками нового однострою. Метою даних нововпроваджень було намагання закласти до зовнішнього вигляду червоноармійців ідею цілковитого відкидання будь-якої національної традицій, у чому на перших порах досягли значних успіхів. Українські збройні формування, хоч і у різній інтерпретації, зберігали національні риси у своїх формах одягу.
Окрім усього, що було вже вказано, слід мати на увазі, що виготовлення однострою у період Громадянської війни було справою занадто складною. Склалася ситуація, коли єдину форму або її елементи носили переважно частини та з'єднання, яки зуміли проіснувати достатньо довгий час - тобто здебільшого найбільш боєздатні. Постійна ж необхідність протиставляти противникові самі ці частини та з'єднання призводила до того, що, як найбільш стійкі та боєздатні, вони практично не виходили з боїв і лише у короткі моменти відпочинку могли приділяти увагу формі одягу та її елементам.
Також необхідно зауважити зміни у самій суті однострою - у зв'язку з відмовою від звичної для Першої Світової війни позиційної тактики була переоцінена і роль форми бойового одягу: з засобу маскування він знову перетворився на час громадянської війни на вже назавжди забуте, як здавалося, символічне або просто різнобарвне поєднання елементів однострою, що покликане було наочно впливати на психіку ворога славою та боєздатністю тієї чи іншої частини (з'єднання).
Саме дані фактори диктували ставлення командування українськими військ у ході громадянської війни до однострою. Але на початковому етапі національних змагань в Україні 1917-1920 р. національні з'єднання збройних сил Центральної Ради, що складалися з міліційних (ополченських) загонів та підрозділів колишньої царської армії, які згуртувалися навколо національної української ідеї, носили майже виключно однострої старого дореволюційного зразку з доданням нововпровадженої символіки.
На 1916 рік припадає час, коли Російська Імперія почала відчувати на собі серйозні труднощі війни, що затягувалася. У 1917 році могутня держава опинилася на краю повного економічного та політичного хаосу. Наслідком народного невдоволення тягарем світової війни стала революція 8 березня 1917 року, коли в імперський столиці Петрограді вибухнуло збройне робітниче повстання. Працівники Путилівського та Російсько-Балтійського вагонного заводів взялися за зброю у відповідь на розстріл робітничої демонстрації кулеметами жандармерії та військ гвардії. Злам на користь революційних сил наступів після п'яти днів кривавих боїв між пролетаріатом ї бойовими революційними відділами анархо-синдикалістів, есерів, більшовиків з одного боку, та урядовими підрозділами збройних сил, поліції та жандармерії з іншого. Саме тоді запасні батальйони лейб-гвардії Волинського, Семенівського, Ізмайлівського та Єгерського піхотних полків, що складалися переважно з тих же колишніх робітників, перейшли на бік повстанців. Революція перемогла. Цар Микола ІІ зрікся престолу, імператорський уряд заарештовано. На чолі революційної влади постав Тимчасовий Уряд із князем Львовим на чолі.
Одночасно з революційними подіями у столиці Російської Імперії на Україні виник потужний національний рух. Апогеєм національно-революційного вибуху в українських губерніях колишньої Російської Імперії стало створення 17 березня 1917 року за ініціативою Товариства Українських Поступовців (Т. У. П.) у Києві національно-культурного й політичного осередку Української Центральної Ради під головуванням професора Михайла Сергійовича Грушевського, що повернувся
- Київ+380960830922