Розділ 2
Життєвий шлях О.Кониського
Життя О.Кониського було нелегким і багато в чому типовим для українського
діяча другої половини ХІХ ст. У нього дуже рано виявилися здібності до
літературної творчості і водночас талант організатора. Роки дитинства і юності,
матеріальні нестатки та хвороба, державна служба в роки війни, перша
адвокатська практика в Полтаві, заслання і наступні поневіряння загартували
волю, сформували здатності перемагати як особисті прикрощі, так і ворожість
оточення. Знайомство з життям і побутом різних верств населення – покріпаченого
селянства і козацтва, чиновників і духівництва, дворянства і урядовців – стало
джерельною базою для широкого спектру тематики його літературних і
публіцистичних творів.
Обстоюючи ідею української національної школи, О.Кониський організовує
недільні та вечірні школи, пише підручники для початкової грамоти, створює
громадську бібліотеку, віддається просвітницькій роботі. У початкуючого автора
пробуджується хист публіциста, бажання своєю літературною творчістю прийти на
допомогу пригнобленим і розвінчати гнобителів. З властивою йому енергією він
активно друкується в галицьких виданнях і не завжди дотримується належних
методів боротьби зі своїми політичними опонентами.
За своїм світоглядом О.Кониського, як письменник і громадський діяч був
постаттю складною і суперечливою. Він стояв на позиціях націоналізму в
класичному, а не радикальному розумінні цього поняття. Характер практичної
діяльності його визначається як культурництво, „каганцювання”, теорія „малих
справ”, що в умовах царату відносилося до політичної діяльності. У своєму житті
він сповідував одно-єдине гасло – працювати для України і на користь її
народу.
2.1. Основні віхи життєвого шляху
Олександр Якович Кониський походив із давнього дрібношляхетського роду, якому
понад 400 років [[clxxii], с.76]. У ньому були і славні козаки, і юристи, і
державні діячі. Його предки переселилися з Галичини в 1613 році. „Першим вийшов
Єроним із сином своїм Кас’яном і оселився в Ніжинському повіті Чернігівської
губернії між селами Смолянкою й Стодолами. Там вони звели свій хутір, що й до
сьогодні зветься хутором Кониських” [25, с.128-129], – так твердив
О.Огоновський. Водночас наголосимо, що, за свідченнями самого О.Кониського,
першим переселенцем був Кас’ян Кониський [[clxxiii], с.2]. Єроним пішов ченцем
до Київського Миколаївського монастиря і вихристився Йовом. Єремія Кониський,
ніжинський бургомістр, підписався під актом виборів в гетьмани Івана
Самойловича, 25 квітня 1672 року в Дуброве між Путивлем і Конотопом.
Найвідомішим представником роду був Георгій Кониський (1717-1795), двоюрідний
прадід Олександра Яковича, уродженець Ніжина, український письменник, церковний
і культурний діяч, білоруський архієпископ [[clxxiv], с.142].
Дід Олександра Федір жив біля Стодол на своєму хуторі, що звався Переходівкою.
Він служив у війську і, здобувши звання прапорщик, залишив службу задля
господарювання на власному хуторі [[clxxv], с.154]. У діда була велика родина:
шість синів та три доньки. Відомо тільки про двох дядьків Івана: 1794 року
народження [[clxxvi], арк.1], який тривалий час працював економістом у
Ніжинському ліцеї аж до самого закриття його в 1874 році [[clxxvii], с.102] та
Аполона високопосадовця в Любліні [[clxxviii], арк.1]. Із шести Федорових синів
Яків був старшим. Будучи судовим службовцем, він одружився з Секлетою
Бугаєвською та відселився на власне дворище. 1840 року сталася велика пожежа, в
якій згинуло все майно і будівлі. Залишившись на згарищі, Яків був змушений
продати земельну ділянку та переїхати до жінчиних батьків у містечко Кобижча
Козелецького повіту Чернігівської губернії, але й тут йому не поталанило:
переживши в 1844 році ще одну пожежу, Яків помирає [[clxxix], с.486].
Син Якова, Олександр народився 6 (18) серпня 1836 року на хуторі Переходівка
Ніжинського повіту Чернігівської губернії про що зроблено запис у „Метричній
книзі Миколаївської церкви села Смолянка” за відсутністю церкви на хуторі
[[clxxx], арк.53]. Про дитячі роки Олександра відомо небагато, але з
упевненістю можна сказати лише те, що були вони сповнені труднощів та
поневірянь. На сьомому році свого життя він залишився без батька і з ранніх
років зазнав тяжкої долі сироти. Першу науку Олександр отримав від своєї
неньки: „у сім’ї Кониських старого держались звичаю ... вчити дітей грамоті”
[[clxxxi], арк.1].
1846 року його віддали навчатися в Ніжинське парафіяльне училище [[clxxxii],
арк.17], але мама не схотіла, щоб її син носив „широкі рукави і високий
капелюх” [25, с.139], і 1847 року відвезла Олександра в Чернігів до „Сиротского
Дома”, з котрого діти ходили навчатися до Чернігівської гімназії [[clxxxiii],
с.233]. Діставши від батьків гарне національне виховання, патріотичні почуття
він висловлював у запальних поезіях, які розпочав писати ще в шкільні роки.
Саме в той час поміж народу ходили чутки про заслання Тараса Шевченка. Прийшла
та чутка і до гімназії, де навчався Олександр, серед гімназистів точилися
розмови: „Шевченка за те віддали в солдати, що він зорганізував тайне
товариство, задачею котрого було бунтувати панських кріпаків, і тим присилувати
панів визволити людей з кріпацтва” [[clxxxiv], с.24].
Олександр і дехто з його товаришів познайомились з творами Т.Шевченка. У
О.Кониського був переписаний „Кобзар” Т.Шевченка, виданий коштом Мартоса в 1840
році. Ці твори не мали іншого впливу, як поезія, що пронизує всю душу і серце.
Одначе випадок допоміг школярам, аби вони стали вважати цю поезію плодом
забороненим. Товариш Олександра І.Воронець, переписавши у
- Київ+380960830922