РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМА ЗАЛУЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ У ВАЖКІЙ ІНДУСТРІЇ ТА ЇЇ РОЗВ'ЯЗАННЯ
2.1. Політика радянського керівництва в сфері трудових ресурсів та її нормативна база
Відбудова господарства України розпочалася відразу зі звільненням території республіки від нацистських загарбників: у першій половині 1943 р. ? у Ворошиловградській області, у другому півріччі ? охопила майже всю Лівобережну Україну, до кінця року ? ряд важливих економічних районів Правобережжя. Однак підготовку до введення в дію стратегічних промислових об'єктів уряд СРСР почав проводити ще під час окупації: упродовж 1942 р. в Москві і на Уралі представники наркоматів разом із вченими АН СРСР розробляли концепцію та конкретні заходи з відновлення роботи підприємств важкої промисловості ? шахт, заводів, електростанцій. З початком визволення України до роботи стала очолювана наркомом вугільної промисловості В.Вахрушевим спеціальна урядова комісія [215, с. 110], яка визначала розміри руйнувань і збитків, виробляла рекомендації щодо шляхів і засобів подолання руїни.
Процес відбудови регулювався і контролювався державними і партійними органами: вже в 1943?1945 рр. ЦК ВКП(б), ДКО, РНК СРСР, республіканські партійні та державні органи ухвалили ряд важливих рішень з питань відновлення і діяльності промислових підприємств України ? шахт Донбасу, рудників Криворіжжя, металургії Придніпров'я, підприємств хімічної промисловості, машинобудування, індустріальних комплексів Києва, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя та інших міст України. В нормативних актах визначалися терміни відбудови, заходи, спрямовані на забезпечення заводів кредитами, обладнанням, будівельними матеріалами, шляхи постачання робочої сили.
Спектр виданих державними органами документів дає уявлення про основні напрями відбудовного процесу. Загалом усі нормативні акти можна класифікувати як такі, що спрямовувались на введення в дію матеріальних об'єктів (промисловості, сільського господарства), і ті, що забезпечували виробництво трудовими ресурсами та регулювали їх становище.
По закінченні війни одним з базових у першій групі став закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946?1950 рр., ухвалений ВР СРСР у березні 1946 р. На його основі в серпні 1946 р. ВР УРСР затвердила відповідний закон щодо УРСР, який серед іншого передбачав "забезпечити першочергове відновлення і розвиток важкої промисловості і залізничного транспорту, без яких неможливе швидке і успішне відновлення і розвиток усього народного господарства" [130]. Згідно нього встановлювався план виробництва основних видів промислової продукції в УРСР на 1950 р., наголошувалося на необхідності якнайшвидшого пуску металургійних заводів Донбасу і Придніпров'я, збільшенні загальної потужності електростанцій України, та забезпеченні найшвидшої відбудови і подальшого розвитку вугільної промисловості Донбасу шляхом введення в дію шахт у Сталінській і Ворошиловградській областях. Передбачалося відродити заводи машинобудування (насамперед вугільного, металургійного, енергетичного обладнання), об'єкти хімічної галузі промисловості, а також промисловості будівельних матеріалів (у тому числі цементні, цегляні, скляні) та ін.
Успішне виконання цих завдань у першу чергу залежало від наявності достатньої чисельності трудових ресурсів. Проте миттєво віднайти необхідну кількість робочих рук у розореній і спустошеній країні було надзвичайно складно: за роки війни загальні втрати населення становили 10 млн. осіб [311, с. 402], на визволеній території залишилося лише 17 % робітників порівняно із довоєнною чисельністю [210, с. 56; 347, с. 171]. Кардинально змінилися й інші параметри демографічної ситуації, насамперед у співвідношенні чоловіків і жінок.
Для ілюстрації гострої нестачі в робітниках наведемо дані з підприємств Наркомату чорної металургії (Табл. 2.1.).
Таблиця 2.1.
Рівень забезпечення робочою силою коксохімічних і металургійних підприємств на початковому етапі їх відбудови (15.02.1944 р.)
Коксохімічні заводиНаявність робітниківНе вистачалоНовомакіївський
Маріупольський
Ворошиловградський
Смоляніновський
Мушкетівський
Горлівський
Н.Єнакіївський
Нікітовський
Краматорський1600
900
710
140
500
310
510
250
10076 %
38 %
51 %
12 %
76,9 %
21 %
36 %
31 %
12 %500
1450
690
1060
600
1190
890
550
750Всього502038,3 %7680Металургійні заводиМакіївський
Маріупольський
Ворошиловський
ім. Куйбишева
Єленовські кар'єри 1900
1800
305
365
4036 %
30 %
8 %
23 %
4 %3450
4200
3695
1235
1610Всього441024,5 %14190
Примітка. Складено за матеріалами ЦДАГО України. ? Ф. 1. ? Оп. 23. ? Спр. 1067. ? Арк. 30?31.
З наведеної таблиці видно, що означені підприємства в середньому були забезпечені робочою силою лише на 38,3 % і 24,5 % відповідно.
Подібна ситуація склалася на всіх промислових об'єктах які відбудовувалися і вводилися в дію. Щоб поповнити поріділі ряди робітничого класу уряд в першу чергу звернувся до мобілізації місцевого ринку робочої сили. Проте, як виявилося, населення міст і сіл промислових регіонів не могло забезпечити усі об'єкти, що відбудовувались, достатньою кількістю робочих рук. В ситуації що склалася, уряд взявся розв'язати цю проблему шляхом централізованого перерозподілу трудових ресурсів з усіх регіонів республіки, за рахунок збільшення її питомої ваги в тих галузях виробництва, які визначалися пріоритетними. В результаті, протягом 1943?1945 рр. і першої повоєнної п'ятирічки 1946?1950 рр. на відбудові важкої промисловості України додатково були залучені: робітники, мобілізовані за оргнаборами з усіх областей республіки; учні і випускники професійних та ремісничих училищ, демобілізовані воїни з лав Червоної армії, репатрійовані радянські громадяни, іноземні військовополонені, інтерновані та мобілізовані німці, в'язні системи НКВС-МВС.
Відповідні нормативні акти Президії ВР СРСР, ДКО та РНК СРСР були направлені на