РОЗДІЛ 2
ПІДПРИЄМНИЦТВО В УКРАЇНІ
В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
2.1. Економічний розвиток українських земель у складі
Російської імперії
Розвиток економічного життя, зростання товарно-грошових відносин та
підприємницького прошарку протягом першої половини ХІХ ст., поразка у Кримській
війні 1853–1856 рр. прискорили проведення буржуазних реформ у Російській
імперії. Найважливішою з них виявилася реформа 1861 р., яка усунула найбільш
значні перепони для вільного розвитку капіталізму, вивільнила з пут кріпосного
права суспільну енергію, відкрила шлях до соціально-економічного прогресу. В
країні відбувається інтенсивний промисловий переворот, у результаті якого вже в
останньому десятилітті XIX ст. було створено велику машинну індустрію. Розвиток
великої промисловості і механізованого транспорту стали головним рушієм
переведення народного господарства на рейки ринкових відносин. Спорудження
мережі залізниць призвело до зростання темпів промислового будівництва та
виробництва, об’єднало економічно розрізнені райони в єдиний економічний
простір. Залізниці потягли за собою все народне господарство, значно
прискоривши в першу чергу розвиток цілого ряду провідних галузей промисловості
України – гірничодобувної, металургійної, машинобудівної. Індустріалізація
економіки суттєво впливала й на просування сільського господарства по шляху
капіталізації [152, c.7].
Не дивлячись на високі темпи розвитку економіки у пореформений період, царська
Росія все ж відчутно відставала від передових країн Західної Європи і США.
Переплетіння капіталізму і залишків кріпосництва, особливо це стосувалося
самодержавства, яке було виразником інтересів поміщицько-дворянського класу,
стримували подальший історичний розвиток суспільства. В Україні
соціально-економічний поступ обмежувався ще й колоніальними та
русифікаторськими діями центру. Проте державний апарат імперії, будучи
зацікавлений у розвитку великої промисловості, активно здійснював заходи по
насадженню капіталізму зверху і захисту вітчизняної великої фабрично-заводської
промисловості відповідною митною політикою. Поряд з цим, підприємницький
прошарок, покликаний до життя об’єктивними умовами суспільного розвитку,
здійснював активні зусилля у діяльності на ниві промислового будівництва,
торгівлі та банківської справи. З іншого боку, впливові підприємницькі кола,
набираючи економічної ваги, активно тиснули на уряд, змушуючи його поглиблювати
буржуазні перетворення. У підсумку, на початку ХХ ст. українські землі стали
одними з найбільш розвинутих в економічному відношенні регіонів Російської
імперії.
Вже наприкінці 70-х рр. тут було створено досить розгалужену мережу залізниць
та завершено промисловий переворот на транспорті. Зокрема лише з 1865 по 1879
рр. в Україні було прокладено 4808 верст залізниць [111, c.291]. Їх головний
напрямок пролягав від Москви до Києва з гілками до Ризького і Лібавського
портів та від Москви через Харків до чорноморсько-азовських портів. Першу на
теренах України залізницю Одеса–Балта було побудовано в 1865 р., через декілька
років стали до ладу лінії Балта–Київ і Курськ–Київ. Початок функціонування
Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці (1869 р.) та будівництво інших
ліній пов’язали Харків з усіма регіонами України і багатьма районами Росії,
перетворили його у великий транспортний вузол [174, c.13,21]. З цього часу
залізничний транспорт остаточно витіснив чумацький промисел.
У 1880–1897 рр. мережа залізниць в Україні зросла ще на 3034 версти. 1884 р. в
експлуатацію було введено Катерининську залізницю – основну транспортну
магістраль, яка з’єднала Донецько-Криворізький район з південними портами [13,
c.117,118,124]. Завдяки залізничному транспорту в Україні було підготовлено
переможний хід капіталізму з 80-х рр. ХІХ ст. Якщо 1865 р. протяжність
залізничної мережі в Україні становила тільки 6% загальної довжини залізниць в
Російській імперії, то на 1900 р. вона збільшилася до 16% [108, c.347].
Швидкими темпами також розвивався морський та річний транспорт.
Остання чверть ХІХ ст. характеризувалася інтенсивним розвитком великої машинної
індустрії, перебудовою паливно-енергетичної бази країни, застосуванням парової
енергетики, впровадженням нової техніки та технології виробництва. Особливо
активно рухалися по шляху утвердження фабрично-заводської промисловості ті
галузі, які виготовляли засоби виробництва. На українських землях, які входили
до складу Російської імперії, на кінець ХІХ ст. сформувалося два основних
економічних райони – Південний і Південно-Західний. Найбільш зростаючим
промисловим районом не тільки в Росії, а й навіть у Європі став Південь України
з його Донецько-Криворізьким басейном. Він охоплював територію
Катеринославської і Херсонської губернії, а також південну частину Харківської.
Ставши основним індустріальним центром імперії у вказаний період, район
відзначався насамперед інтенсивним розвитком гірничодобувної промисловості –
вугільної і залізорудної, та металургійної. Так, протягом 1860–1900 рр.
видобуток вугілля у Донецькому басейні зріс з 6 до 672 млн пудів, тобто у 112
разів. На межі століть тут видобувалося 68,9% загальноімперського вугілля [188,
c.16]. Лише протягом 90-х рр. на Донбасі було засновано 92 нові шахти, що
втричі перевищували за своєю потужністю існуючі до того часу копальні в країні
[152, c.38].
Розвиток металургії на Півдні України розпочався з промислової розробки у 80-х
рр. ХІХ ст. залізних руд Криворізького басейну. До кінця століття цей район за
видобутком руди вийшов на перше місце в імперії, набагато випередивши старий
Урал. Зо
- Київ+380960830922