РОЗДІЛ 2
ШЛЯХИ ТА ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ
2.1. Вплив середніх шкіл на формування національної інтелігенції
Процес формування української інтелігенції в Галичині на рубежі ХІХ–ХХ ст.
ускладнювався низкою обставин: позицією імперської влади в національному
питанні, польсько-українським протистоянням, відсутністю власних впливових
економічних і політичних інституцій тощо. Значну роль у становленні
інтелігенції відіграли середні навчальні заклади – реальні школи та гімназії.
Останні були набагато чисельнішими і значно популярнішими серед населення.
Переваги їх полягали в тому, що навчання там у фінансовому плані було доступним
вихідцям з малозаможних родин, а матуральний іспит*
[* Випускники реальних шкіл, щоб продовжити навчання в університеті повинні
були скласти іспит зрілості (матуру) в гімназії.] давав право вступу до вищих
шкіл усієї Австро-Угорщини [114, с. 83–84]. До гімназії приходили десятилітні
діти, а через 8 років виходили дорослими чоловіками. За цей період у них
починав формуватися характер і світогляд. На даний процес впливало гімназійне
середовище: особисті контакти як вчителів і учнів, так і між самими
гімназистами. Для тих випускників, які не продовжували навчання у вищій школі,
знання, здобуті в гімназіях, складали життєву інформаційну базу [113, с.
164–165].
Насамперед слід зауважити, що в Галичині, порівняно з іншими краями
Австро-Угорщини, склалась не надто сприятлива ситуація для розвитку середніх
шкіл. Провінція посідала останнє місце в імперії за співвідношенням чисельності
середніх навчальних закладів до кількості населення. В Галичині одна така школа
припадала на 117 тис. мешканців (див. додаток А).
Також варто розрізняти становище поляків і українців у системі середньої
освіти. До 1887 р. в Галичині функціонував лише один український середній
навчальний заклад – Львівська академічна гімназія (далі – ЛАГ), в той час як
польськими були 26 гімназій і 4 реальні школи [92, с. 12; 177, с. 249–250]. В
наступні два десятиліття українським громадським організаціям і сеймовим послам
в результаті запеклої політичної боротьби вдалося домогтися відкриття ще 4
гімназій і однієї філії ЛАГ. В реальних школах навчання проводилося виключно
польською мовою. Таким чином, станом на 1910 р. в Галичині з 70 державних
середніх освітніх закладів 64 були польськими, 1 німецьким і лише 5
українськими [178, с. 3].
Місцеві органи влади, польські за своїм характером, в освітній системі
проводили політику дискримінації українців. Як зазначалося на сторінках газети
“Діло”, суть її полягала у тому, “щоби з одної сторони всіми засобами підпирати
продукцію польської інтелігенції, з другої – спиняти продукцію української
інтелігенції” [179, с. 1]. Можна виділити декілька напрямків цієї політики.
По-перше, крайовий шкільний закон від 22 червня 1867 р. затверджував у
державних середніх школах польську мову викладання. Заснування кожної
української гімназії здійснювалось на основі спеціальних постанов Галицького
сейму, який у переважній більшості складався з поляків, а тому не підтримував
створення україномовних навчальних закладів, навіть перешкоджав цьому
[111, с. 33; 180, с. 173]. Яскравим прикладом таких дій є заходи щодо відкриття
української гімназії в Перемишлі. 2 жовтня 1884 р. Ю.Романчук вніс на розгляд
Галицького сейму пропозицію про реформу системи початкової та середньої освіти,
за якою в паралельних гімназійних класах на вимогу батьків щонайменше 25 дітей
повинна бути запроваджена друга крайова мова. Ця ідея викликала широкий
розголос і дискусію як в сеймі, так і серед широких кіл громадськості [115,
с. 148–181]. В процесі обговорення проблеми виникла думка використати як
експериментальний навчальний заклад для втілення реформаторських пропозицій
Перемишльську гімназію, де навчалася значна кількість українського населення.
Однак вирішення даного питання затягувалося. Більше двох років воно було
предметом багатьох сеймових дебатів і слухань [94, с. 127–139]. Ю.Романчук у
1886 і 1887 рр. поновлював свої внески щодо відкриття українських паралельних
класів, але щоразу документи пересилались на розгляд Крайового виділу*
[* Крайовий виділ – виконавчий орган крайової автономії. До його складу входили
маршалок сейму і 6 сеймових послів. Крайовий виділ функціонував протягом однієї
каденції сейму. До його компетенції входили питання, що стосувалися автономії
краю, виконання доручень сейму, підготовка законопроектів, а також контроль за
діяльністю нижчих органів територіального самоуправління.] або сеймової
шкільної комісії [181, с. 1]. Ця проблема викликала великий розголос і серед
широкого загалу галицького суспільства. Свою думку з її приводу висловили
професори філософського факультету Львівського університету. У колективно-му
заключенні від 17 липня 1886 р. вони заперечували можливість достатнього
оволодіння гімназистами понятійним апаратом двох мов, а тому виступили проти
розширення сфери використання української мови в середній школі
[103, с. 392–393]. Врешті-решт 24 січня 1887 р. сейм прийняв ухвалу про
створення при державній гімназії в Перемишлі паралельних класів (так званих
“паралельок”) з українською мовою викладання. А в липні того ж року імператор
затвердив дану постанову [182, арк. 4–4 зв.]. Перші українські класи почали
функціонувати з початку 1888/89 н. р. Постійне зростання чисельності вихованців
даного навчального закладу спонукало сеймових послів і деякі громадські
організації домагатися перетворення паралельок в окрему українську гімназію.
Наприклад, з такою вимогою в липні 1892 р. до Міністер-ства віросповідань і
о
- Київ+380960830922