РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ТА КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ СИТУАЦІЯ НА ВОЛИНІ НАПЕРЕДОДНІ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
2.1. Напрямки розвитку суспільно-політичного та громадсько-культурного життя.
Пройшовши, як й інші народи Центрально-Східної Європи три фази національного відродження, за Мирославом Грохом91, український національний рух на кінець ХІХ - початок ХХ ст. вступив у свою завершальну стадію. Розуміння необхідності вибороти державну незалежність стало закономірним завершенням змін в українській національній свідомості.
На думку відомого австрійського вченого Андреаса Каппелера, "у національних рухах "малих" народів, які не мали аристократії і буржуазії, як правило, провідну роль відігравала інтелігенція"92. Інтеліґенція була тією своєрідною лабораторією, в якій, окрім культурних цінностей, створювалися форми і типи національної громадянськості та політичного устрою, і саме в руках інтеліґенції перебували усі ключі від національної долі того народу, який вона представляла93. Сільська інтеліґенція, традиційна для українців94, стала тим містком, який об'єднав невелику групу міських інтелектуалів та основну масу сільського населення.
Як стверджує польський дослідник Еуґеніуш Коко, відчуття національної дискримінації впливало на те, що серед української людності національний рух здобував щораз ширше опертя95. Варто звернути увагу й на ту обставину, що асиміляційні процеси в колах інтеліґенції були менш відчутними, аніж серед верхівки.
Внаслідок широкомасштабної колонізації українці зіткнулися на своїй території з меншинами, які можна було назвати так лише умовно. З огляду на суспільний поділ меншини домінували в стратегічних центрах соціального, економічного, культурного і політичного життя.
За соціальними та фаховими даними перепису 1897 р., в Російській імперії96 можна простежити характер розподілу праці між найбільшими етнічними групами України, який вказує на диспропорцію у соціальній структурі українського суспільства. Тому попри чисельне переважання, українці не могли отримати відповідного соціального статусу.
Переважну більшість населення Волині в той час складали українці - 2 095 570 чол. або 70,1% населення губернії. Майже 97% українців мешкало у сільській місцевості; їх питома вага у селах становила 74,37%, у містах - 19, 69%. Найбільше українців було зайнято у сільському господарстві (понад 92%). Значну частину складали також ремісники, залізничники. Хоч відсотково до всього українського населення частка зайнятих у промисловості і ремеслах була незначна, проте кількісно (27 тис. чол.) українці поступалися в цій категорії зайнятих лише євреям. В медицині, освіті та науці працювало лише 1 506 осіб. Понад 1 500 чол. жили на прибутки від капітального і нерухомого майна.
Другими за чисельністю були євреї - 394 774 чол. або 13,21%. Вони складали більшість населення всіх повітових міст губернії - 50,77%; переважали вони й у малих містечках, за винятком Здолбунова та Берестечка; питома вага євреїв серед сільського населення - 10,02%. Сільським господарством євреї майже не займалися (всього 1 742 чол.). Найбільше їх було зайнято у торгівлі - 36,1%, багато працювало в промисловості та займалися ремеслами. В деяких видах ремесел, як і в торгівлі, євреї складали переважну більшість.
Поляків на Волині мешкало 184 161 чол., або 6, 16% населення. Вони, в основному, були рівномірно розселені по повітах губернії, але найбільше мешкали у Житомирському, Луцькому та Володимир-Волинському повітах. Більше половини поляків займалися сільським господарством (52,9%). Серед них було багато землевласників: у 1897 р. їм належало 42,8% всієї приватної землі. Значна частина поляків займалася ремеслами, працювала в промисловості.
Німців на Волині було 171 331 чол. або 5, 73% всього населення. Майже 95% з них жили у Житомирському, Новоград-Волинському, Луцькому, Рівненському, Володимир-Волинському та Дубенському повітах. Німецька колонізація Волині мала хліборобський характер, і, відповідно, 98,8% німців мешкали в сільській місцевості, де складали 6,14%.
На п'ятому місці за чисельністю були росіяни - 104 889 чол. або 3,5%. Понад 42% росіян мешкали у повітових містах, де складали 18,97% населення, а серед сільського населення - 2,2%. Перепис зафіксував велику кількість росіян (53,5%), які народилися за межами Волинської губернії, тобто переселилися сюди недавно. Майже чверть із них перебувала на Волині тимчасово, у зв'язку зі службою в російському війську. На відміну від українців, в структурі росіян було значно більше спадкових і персональних дворян (12,5%), почесних громадян, духовенства, купців. Сільським господарством займалося 5 450 росіян. У графі "діяльність і служба приватна, прислуга, поденщики" записано 4 684 чол., "адміністрація, суд, поліція" - 2 106 чол., навчальною і виховною діяльністю займалося 1 078 чол., в медицині були зайняті 612 чол., у системі зв'язку - 485 чол. Значна частина росіян працювала на залізниці, займалися торгівлею, ремеслами, будівництвом і ремонтом помешкань.
Архівні документи свідчать, що на зламі століть в деяких повітах Волинської губернії мешкало чимало "австрійських" українців ("малоросіян", "австрійських підданих", "малоросів австрійського підданства" і т.ін.). 1900 р. в Росії жило 112 тис. австрійських підданих і ще більше було тих, хто народився в межах Австро-Угорщини. Лише на Західній Волині згідно з матеріалами перепису їх нараховувалося 23 039 осіб. Багато серед цих австрійських підданих були українцями. Так, у 1903 р. в Колосові Кременецького повіту їх було 260 осіб (69 сімей), у першій мировій ділянці Володимир-Волинського повіту - 143 сім'ї. Є свідчення про замешкання "австрійських малоросіян" і в інших поселеннях Кременецького і Володимир-Волинського, а також у Ковельському та інших повітах97. Автор книги про Волинську губернію С. Каретников навіть поставив галичан на друге місце серед національностей, що населяли Дубенський повіт98.
За результатами австро-угорського перепису 1900 р., в Гал
- Київ+380960830922