РОЗДІЛ 2
ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
2.1. Державна інвестиційна політика як об'єкт господарсько-правового регулювання
Безпрецедентна динаміка розвитку українського законодавства у галузі інвестиційних відносин демонструє, з одного боку, готовність законодавця аналізувати накопичений досвід та шукати інші шляхи досягнення поставлених цілей - максимального зростання економіки країни та структурної її перебудови відповідно до існуючих і реально можливих конкурентних переваг в масштабі світової господарської системи. Дванадцять років застосування законодавцем методу "спроб і помилок" є достатнім строком для розуміння, що немає нічого кращого, ніж добра теорія.
Безперечним надбанням ГКУ є надання законодавчого пріоритету в межах кодифікованого нормативно-правового акту питанням публічноправового регулювання ринкових відносин (згідно із ГКУ - організаційно-господарських), серед яких, в першу чергу, слід назвати визначення форм реалізації державою економічної політики та її основних напрямків, а також визначення основних засобів державного регулювання господарської діяльності, що мають кореспондувати між собою.
Визначення у ст. 10 ГКУ основних напрямків економічної політики держави має надзвичайно важливе значення, адже кожний з них має стати центром системи, що утворює певну конфігурацію об'єднаних засобів державного регулювання, що спрямовані на ефективне виконання тієї чи іншої функції держави у галузі ринкових економічних відносин.
Так, інвестиційна політика визначена у ч. 3 ст. 10 ГКУ як політика, що спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним.
Слід зазначити, однак, що напрями економічної політики - такі як, зокрема, структурно-галузева, амортизаційна, податкова, грошово-кредитна політика тощо - є безпосереднім чином взаємопов'язаними з інвестиційною політикою і обумовлюють одна одну. Більш того, названі напрями економічної політики можуть бути представлені як складна ієрархічна система, в якій виникають власні внутрішні ефекти функціонування.
На нашу думку, однак, низка кореспондуючих категорій, що позначені в ГКУ, а саме: економічна політика - інвестиційна політика - засоби державного регулювання господарської діяльності, є досить умовною і не дозволяє будувати чітку цілеспрямовану регулятивну діяльність держави в цій галузі.
Необхідно відзначити те, що під інвестиційною політикою держави розуміють окрему обов'язкову складову її економічної політики, що являє собою системну і цілеспрямовану діяльність визначених державних органів по створенню та реалізації спеціального алгоритму заходів, з метою активізації або гальмування параметрів функціонування інвестиційного ринку або окремих його сегментів, за допомогою формування відповідного за змістом нормативно-правового забезпечення інвестиційних відносин, застосування необхідних засобів державного їх регулювання та прямої участі держави як суб'єкта зазначених відносин, що базуються на закріпленій у державній програмі інвестиційного розвитку узгодженій моделі такого ринку.
Інвестиційна політика держави і власне її основна складова - правова інвестиційна політика держави як системна цілеспрямована діяльність її органів, звісно, має свій внутрішній механізм. На нашу думку, необхідно виділити наступні його елементи.
1. Мета правової інвестиційної політики. Такою метою може бути встановлення правовими засобами оптимального інвестиційного правопорядку. Така постановка питання акцентує увагу не тільки на встановленні оптимального правового режиму здійснення інвестиційної діяльності в країні з точки зору як внутрішньої, так і зовнішньої економічної ситуації, але включає в себе також і питання правозастосовного порядку, питання реалізації цілей правового регулювання. Визначення мети правової інвестиційної політики у такій спосіб відповідає змісту закріпленого у п. 1 ст. 5 ГКУ поняття "правового господарського порядку", в межах якого суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність.
2. Завдання правової інвестиційної політики держави на визначений термін. Цим елементом має конкретизуватися спрямування інвестиційного правопорядку на досягнення якісних змін у структурі економічних відносин. Завдання мають в цьому сенсі визначатися на певний термін і бути пов'язаними з вирішенням ключових економічних проблем національної економіки у сфері підвищення її конкурентоспроможності. Зокрема, завданнями правової інвестиційної політики мають бути визнані такі:
- активізація інвестиційних процесів у тих чи інших секторах економіки;
- забезпечення притоку інвестицій у пріоритетні галузі, види виробництв і навіть окремі підприємства, що мають статус стратегічних для національної економіки;
- забезпечення якості інвестицій залежно від потреб розвитку національної економіки;
- підтримання та стимулювання інноваційного інвестування, предметом якого виступають об'єкти промислової власності, технології, інноваційні продукти тощо.
3. Об'єкти правової інвестиційної політики. Об'єктами такої політики мають виступати елементи інвестиційного ринку у досить глибоко диференційованому вигляді. Слід виділити в складі інвестиційного ринку як систематичного явища у сфері економічних відносин два типи об'єктів:
1) його структурні елементи, такі як інвестиційний потенціал, інвестиційна пропозиція, інвестиційна інфраструктура, інвестиційний товар та інвестиційний попит. Звісно, що кожний з названих елементів має своїх носіїв, якими виступають громадяни та їх заощадження, юридичні особи та їх нерозподілений прибуток, іноземні інвестори, фінансові установи, суб'єкти господарювання, що прагнуть ро
- Київ+380960830922