РОЗДІЛ 2. Міжнародні та національні аспекти організації протидії
сучасному тероризму.....................................................................
2.1. Міжнародне співробітництво у протидії тероризму в контексті
розвитку концепцій безпеки.......................................................
2.2. Теорія і практика реалізації стратегій протидії тероризму та
побудови державних антитерористичних систем провідними
країнами світу.........................................................................
2.3. Протидія тероризму в Україні: стан, проблеми, перспективи..........
Висновки до другого розділу............................................................... ВИСНОВКИ.............................................................................. .....
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................
ДОДАТКИ....................................................................................
Додаток А. Модель Национальной программы противодействия терроризму и экстремизму. Концептуальный проект / В.Горбатюк, М.Гуцало, В.Титов, А.Шаповалов. - К., 2005.
13
13
45
68
88
95
100
100
128
152
170
174
179
193
ВСТУП
Актуальність теми. Протягом тривалого часу феномен тероризму перебуває в зоні пильної уваги теоретиків і практиків, провідних аналітичних центрів та засобів масової інформації. Віддзеркалюючи у своїй основі кризові процеси суспільного розвитку, дане явище акумулює руйнівну енергію окремих соціальних груп, спрямовану на усунення за допомогою доступних силових механізмів наростаючого розриву у рівні та якості життя людей різних держав і регіонів світу. Об'єктивні процеси глобалізації світу, які супроводжуються перерозподілом сил та зміщенням політичних акцентів на світовій арені, зумовили посилення терористичної активності на рубежі ХХ - ХХІ ст., а широкомасштабні теракти у США, Росії, Іспанії, Великобританії, Індонезії довели, що тероризм перетворюється на самодостатній впливовий чинник системи міжнародних відносин.
Нинішній потенціал міжнародного тероризму свідчить про ймовірність застосування ним зброї масового ураження, що ставить перед міжнародною спільнотою проблему застосування всеохоплюючих антитерористичних заходів. Характерною тенденцією кількох останніх десятиліть можна вважати не тільки посилення намагань світового співтовариства та окремих держав щодо формування антитерористичних систем, а й прагнення до координації спільних зусиль у протидії тероризму з урахуванням широкого кола суспільно-політичних питань, дотичних до даного феномена. Тим самим актуалізується необхідність комплексного підходу до осмислення причин сучасного тероризму, який набуває нових якісних ознак залежно від трансформації середовища існування. Вивчення цих питань потребує оновлення методів дослідження і перегляду вже усталених поглядів, що сьогодні знаходить своє відображення в теоретичних розробках з проблематики тероризму, формуванні цільових національних наукових шкіл.
Усвідомлення масштабу сучасної терористичної небезпеки потребує пошуку ефективних заходів антитерористичної дії глобального, регіонального й національного рівнів. Дана проблема набуває особливої актуальності з огляду на те, що здійснювана сьогодні антитерористична політика націлена в основному на нарощування силової складової, яка, всупереч сподіванням її організаторів, призводить до збільшення кількості терактів, посилює протестні настрої у суспільстві та ставить на межу випробування демократичні надбання світової спільноти. Виходячи з цього, запобігання терористичній небезпеці видається складним і довготривалим процесом, який спонукає до перегляду стереотипних підходів в оцінці даного явища, вимагає подолання конфронтаційної свідомості, що робить наукові дослідження з цієї проблематики актуальними та перспективними.
Осмислення тероризму як суспільно небезпечного явища стало предметом активних наукових розвідок у 70-80-х рр. ХХ ст., перш за все в напрямку опрацювання окремих аспектів: юридичного, воєнно-технічного, історичного. До дослідження тероризму долучалися також аналітики відповідних силових структур, завдання яких відрізнялись від цілей суто наукових. Як наслідок, до цього часу даються взнаки нечіткість і недоопрацьованість понятійно-категоріального апарату, різниця в методологічних підходах та сутнісних характеристиках матеріалу.
Сьогодні вивчення феномена тероризму активізувалось як в країнах, що зазнали терористичних нападів, так і в державах, що усвідомлюють його потенційну небезпеку, зокрема в Україні. У працях науковців-терологів досить чітко окреслюються декілька пріоритетних напрямків наукового пошуку: тероризм як складний багатоаспектний феномен в його політичній та соціально-ідеологічній версії, у першу чергу по лінії конфлікту "Схід-Захід"; місце тероризму в сучасних геополітичних стратегіях в умовах глобалізації світу; протиправний характер терористичної діяльності та міжнародно-правові проблеми антитерористичної протидії; соціально-економічне підґрунтя тероризму як виду міжнародної злочинної індустрії; коло питань особистісно-психологічної мотивації поведінки терористів; інформаційно-пропагандистська складова терористичної діяльності, роль ЗМІ та ін. Предметом вивчення стають також окремі терористичні рухи, їхні цільові настанови, мотиви та завдання.
Серед найбільш відомих зарубіжних дослідників, праці яких використані автором, слід назвати К.Добсона, Р.Пейна, С.Хоффмана, В.Дженкінса, М.Креншо, С.Сігеллера, П.Уїлкінсона, Й.Александера, У.Лакера, Ф.Аречагу, Дж. Поуста, У.Кларка, А.Етционі, Е.Йессе, М.Лібіга та ін.
На пострадянському просторі дослідження проблеми тероризму започатковане працями О.Ігнатенка, Ю.Авдєєва, В.Петрищева, В.Вітюка, С.Ефірова, Ю.Антоняна, А.Грачова, М.Жданова, О.Будницького, Д.Ольшанського та ін.; серед вітчизняних фахів