РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ? ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Витоки ідей природничої освіти у початковій школі
Середина ХІХ століття була відзначена значним зростанням інтересу до питань природознавства, які активно обговорювалися в середовищі вітчизняної наукової інтелігенції. У цей час відбулися значні відкриття в галузі природознавства, які базувалися на фундаментальних теоріях - таких, як: еволюційна теорія Ч. Дарвіна, вчення про рефлекси головного мозку І. Сєченова та ін.
У другій половині ХІХ ст. наукові результати, отримані при дослідженні природознавства, певним чином використовувалися і в інших науках, зокрема суспільних. Так, з урахуванням концепції Т. Мальтуса ("природного закону народонаселення") були зроблені спроби розгляду суспільства як своєрідного біологічного організму, де рушійними силами розвитку виступають еволюційні закони боротьби за існування.
Проведений науковий пошук доводить, що питання природознавства як науки і як навчальної дисципліни розглядалися в контексті освоєння природних ресурсів, що вимагав бурхливий розвиток промисловості у ХІХ сторіччі. Слід відзначити, що на розвиток природознавства, природничої освіти у школі досліджуваного періоду в цілому впливали такі основні фактори, як:
- державна освітня політика, зумовлена соціально-політичною ситуацією у країні;
- інтенсивний розвиток природничої науки, зумовлений глибоким усвідомленням її ролі й значення для суспільства;
- значний громадсько-педагогічний рух.
З урахуванням зазначених вище факторів проведено аналіз розвитку початкової освіти у другій половині ХІХ ? початку ХХ століття, коли шкільне природознавство набуло особливого значення, були втілені у життя різні форми та методи здійснення навчання молодших учнів основам знань про природу.
Аналіз історико-педагогічної літератури [90; 150; 166; 168; 225; 289; 299; 307] засвідчує, що якісне піднесення природничої освіти у початковій школі в досліджуваний період (добу культурного ренесансу) не є наслідком дії суб'єктивних чинників, а має глибоке історико-суспільне коріння. Цей ренесанс був закономірно підготовлений усією історією розвитку людства.
З огляду на це вважаємо за доцільне проведення аналізу витоків проблеми навчання молодших школярів природознавству в педагогічній думці, що буде сприяти більш повному обґрунтуванню основних ідей природничої освіти у початковій школі, змісту освітньо-просвітницької діяльності провідних вітчизняних учених, педагогів-природознавців, учителів-практиків досліджуваного періоду.
Як свідчить аналіз науково-педагогічної літератури [14; 85; 90; 91; 118; 129; 130; 213; 219; 276; 307], у сучасному розумінні наука як система знань, як сфера людської діяльності сформувалася у ХVІІ столітті. Тому період від найдавніших часів до початку ХVІІ ст., коли накопичувалися знання про окремі явища природи і виникали окремі вчення, був передісторією науки, зокрема природознавства. Відповідно до прийнятих етапів у розвитку суспільства він поділяється, як відомо, на античність, середні віки та добу Відродження.
Так, в епоху античності (V ст. ? VІ ст. до н.е.) ? добу стародавньої греко-римської культури характерним у контексті досліджуваної проблеми було систематичне накопичення фактів і спроби їх об'єднати, слабкий емпіричний фундамент, значна кількість загальних гіпотез і концепцій, які, однак, у майбутньому були основою чималої кількості наукових відкриттів.
Зазначимо, що давньогрецькі, а потім і давньоримські вчені, здійснили перші системні спроби осмислити життєві процеси. Так, помітне місце в історії давньогрецької науки посідав Аристотель. Він зібрав і систематизував величезний природничонауковий матеріал своїх попередників, фактично підбивши підсумок набутих знань, сам здійснив низку глибоких спостережень. Значний внесок у біологію зробили також давньогрецький лікар Гіппократ ? засновник медицини та римський лікар К. Гален, який прагнув до того, щоб усі природничонаукові знання становили єдину систему ("науку"), що перебувала під верховенством філософії.
Середні віки (VІ - ХІV ст.) характеризувалися пануванням схоластики і теології в Західній Європі та низкою яскравих відкриттів, здійснених ученими Близького Сходу та Середньої Азії (ІХ -ХV ст.).
Саме у цей період накопичувались біологічні знання, підпорядковані, головним чином, медицині. Рослини вивчали переважно за їх лікарськими властивостями. Яскравим представником наукової думки цього періоду вважався Ібн Сіна (Авіценна), праця якого "Книга зцілення" містила чимало відомостей із природничих знань.
У ході дослідження встановлено, що природознавство як предмет викладання сформувалося не випадково, воно з'явилося на певному етапі розвитку шкільної освіти, оскільки тісно пов'язане із загальним станом педагогічної науки певного часу, і як частина цілого комплексу освітніх заходів так чи інакше складає єдине ціле. Таким переламним етапом у шкільному природознавстві стала доба Відродження, коли після тисячолітнього застою й боротьби проти поглядів Аристотеля, відродилися наука й духовні цінності античності. У цей час у зв'язку з розвитком різних галузей господарства країни і наук про природу, які почали посилено розвиватися у ХV ? ХVІ ст., особливо в Західній Європі, відбулося значне зростання вимог, що висувалися до освіти [307, с. 11].
Географічні відкриття ХV ? ХVІ ст. і пов'язані з ними дослідження рослинного та тваринного світу, відкриття ботанічних садів, музеїв, звіринців при університетах збагатили біологічні знання новими науковими фактами і відкриттями.
Наприклад, італійський ботанік А. Чезальніан у праці "Про растения" створив першу морфологічну систему рослин, запровадивши в систематику поняття роду і виду, він подав теорію кровообігу в організмі [213].
Значну роль у систематизації зоологічних знань відіграла також п'ятитомна праця "История животных" швейцарського природодослідника К. Геснера, що явл