РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНІ ПРОЦЕСИ В ЗАПОЗИЧЕННЯХ
ІЗ ОЦІННИМ ЗНАЧЕННЯМ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ХVІ - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII ст. (У КОНТЕКСТІ ТВОРІВ Д.НАЛИВАЙКА ТА ПАМ'ЯТОК ХІ - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII ст.) .................. 56
2.1. Семема 'доброчесність, чеснота'................................... 56
2.2. Семеми 'позитивні моральні та інтелектуальні риси'
(форма множини) і 'позитивна моральна чи інтелектуальна риса'
(форма однини) ............................................................... 102
2.3. Виділення нових ЛСВ із семеми 'позитивна моральна
чи інтелектуальна риса'...................................................... 120
2.3.1. Семема 'дівоча невинність, незайманість, честь' та
її відтінок 'стриманість у плотських бажаннях, невинність, незайманість, честь'................................................... 112
2.3.2. Семема 'сміливість, мужність, героїзм'................... 136
2.3.3. Семема 'побожність, праведність, святість'
(граматична форма як засіб зміни лексичного значення)..... 154
Висновки до розділу 2 ...................................................... 192
ВИСНОВКИ.................................................................. 197
ДОДАТКИ ................................................................... 203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................... 280
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
арк. - аркуш
б.м.н. - без місця написання
бл. - близько
зв. - зворот
Карт. - Картотека "Словника української мови XVI -
першої половини XVII ст."
ненум. - ненумероване
п. - приблизно
тит. - титул
ВСТУП
Лексико-семантичний рівень - найбільш динамічна підсистема в структурі мови, оскільки саме тут безпосередньо віддзеркалюються зміни, що відбуваються у реальному світі, а також у внутрішньому світі людини. Завдяки відкритості лексика кожної мови завжди налаштована на появу інновацій; у ній існують реальні можливості до постійного поповнення, зокрема, шляхом запозичень. Свідчення цього - активні зміни в лексиці української писемної мови XVI - першої половини XVII ст., які не зводяться до окремих інновацій, а творять цілісність, що відбиває глибоку перебудову стилістики мови, формування норм літературної мови того періоду.
Актуальність теми. Проблеми, які розглянуто в дослідженні, стосуються діахронної лексикології (в широкому розумінні), яка, окрім опису історії словника, вивчає також вплив інших мов на лексичні засоби певної мови в різні періоди її розвитку. В історії досліджень, присвячених формуванню української писемної мови XVI - першої половини XVII ст., питання взаємозв'язків української мови з іншими слов'янськими не нове, однак не є широко висвітлене і глибоко досліджене. Зокрема, до маловивчених питань - з огляду на недостатність досліджень у цій ділянці - належить проблема функціонування полонізмів в українській писемній мові XVI - першої половини XVIІ ст.
На незадовільний стан вивчення цих питань свого часу вказували Л.Булаховський [8]1, В.Виноградов [15, 83]2, С.Кохман [146, 5, 7]3. З того часу ситуація в українській лінгвістиці суттєво не змінилася. Дослідник польсько-українських мовних контактів і нині стикається з труднощами. Найважливіші з них: а) відсутність завершеного видання "Словника української мови XVI - першої половини XVIІ ст.", а також повних історичних словників з інших періодів української мови; б) недостатньо опрацьовано теоретичні питання щодо лексики в українській мові XVI - першої половини XVIІ ст.; в) комплексно не вивчено лексико-семантичні процеси у сфері запозичень XVI - першої половини XVIІ ст., які мають важливе значення для розв'язання низки історико-лексикологічних, етимологічних і текстологічних проблем. Крім того, твори Д.Наливайка - визначного діяча Острозької академії, культурного діяча першої чверті
XVII ст., у творах якого відобразився процес заміни церковнослов'янської системи запозичень на західнослов'янську, ще не були предметом дослідження мовознавців, у тому числі в аспекті адаптації полонізмів до системи української мови.
Діяльність Д. Наливайка відповідає загальному контексту Острозького культурного центру. Надаючи великого значення церковнослов'янщині як мові літургії, богословія і "вищих верств" культури, острозькі видавці (Г. Смотрицький, Х. Філалет, Д. Наливайко та ін.) стали на шлях паралельного культивування "простої" мови як засобу освіти, публіцистики, поточного літературного вжитку [57, 388]4. Цією мовою Д. Наливайко писав різні за обсягом праці (оригінальні та перекладні): передмови до "Часослова"
(1602 р.), "Октоїха" (1604 р., Дермань) і до "Лікарства на оспалий умисл чоловічий" (1607 р., Острог); вірші до "Лікарства ..."5, плач "Лямент дому княжат Острозьких"6 (1604 р. , Дермань), переклади творів Й. Златоустого "Лікарство на оспалий умисл чоловічий", "О слові Давида пророка" та твору В. Великого "Тестамент"7 (1607 р., Острог), переклади сентенцій із Біблії та творів Отців церкви "Лекції словенськії Златоустого от Бесід євангельських от ієрея Наливайка вибраниє" (перед 1627 р., Острог)8.
У виборі текстів для перекладу Д. Наливайко слідував традиції. Роботи Йоана Златоустого та інших Отців церкви займали чільне місце серед богословських праць, які перекладалися та редагували в монастирях, міських церковних школах та магнатських резиденціях [57, 56]9. Однак ці переклади були переважно церковнослов'янською мовою, Д.Наливайко ж перекладав їх ще й на "просту руську" мову. Богословських праць, написаних українською мовою, в Україні того періоду було небагато [57, 175]10. У такого типу стародруках українські тексти становлять переважно передмови, посвяти на герб чи звернення до читача. До видрукуваних українською мовою богословських пам'яток того часу належать "Євангеліє учительнеє" П. Могили (1637 р., Київ), "Євангеліє учительнеє" (1616 р., Єв'ю), "Тріодь пісна" 1627 р., частина твору "Бесіди на діяння святих апостолів" (1624 р., Київ), що містить два тексти українською мовою: "Омілія і Наука" та "С