РОЗДІЛ 2
ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ СТЕПАНА ЧАРНЕЦЬКОГО НА ТЛІ МИСТЕЦЬКО-СВІТОГЛЯДНИХ ПОШУКІВ ДОБИ (1900-1930 рр.)
2.1.У модерністському дискурсі "Молодої Музи"
Об'єднання українських письменників "Молода Муза", яке діяло у Львові у 1906-1909 рр. (за М.Ільницьким; інші автори наводять іншу "межову" дату: 1911 р. і навіть 1914 р.) і було першим на шляхах західноєвропейського символізму, означило модерністські пошуки всього ХХ ст. М.Ільницький зазначає: "Молода Муза" була однією з ланок - либонь, крайньою - в ланцюгові літературних організацій багатьох країн Європи - "Молода Бельгія" "Молода Німеччина", "Молода Польща", що проголосили своїм гаслом символізм та служіння красі" [82, с. 7]. Тобто нова естетика була загальноєвропейським явищем.
Коло молодомузівців та їх шанувальників значно ширше за власне "поетичне" (за основу беремо чільних поетів "Молодої Музи", як подає їх М.Ільницький у "Розсипаних перлах": П.Карманський, В.Пачовський, Б.Лепкий, С.Чарнецький, С.Твердохліб, О.Луцький, М.Рудницький). До цього грона належали прозаїки Михайло Яцків і Володимир Бирчак, фейлетоніст Осип Шпитко. Володимир Лучук, упорядник першої антології західноукраїнської поезії початку ХХ ст. "Молода муза" називає у цьому контексті ще й поетів Остапа Грицая, Мелетія Кічуру, Франца Коковського, Миколу Голубця та композитора Станіслава Людкевича - як поета. Тому, видається, може бути мова не лише про своєрідний літературний клуб, який засідав, як на Парнасі, у львівській кав'ярні "Монополь", а радше - про молодомузівський простір. Дослідник львівської сецесії Юрій Бірюлов додає до нього (він розглядає "Молоду Музу" як літературно-художнє об?єднання) живописців Ю.Панькевича, М.Сосенка, І.Косинина, І.Северина, скульпторів М.Гаврилка і М.Паращука. Цікаво, що Ю.Бірюлов визначає роль "Молодої Музи" в контексті нових духовно-емоційних комплексів раннього українського модернізму як домінантну. Зокрема, він пише: "У справу впровадження нових ідей у львівське мистецтво помітний внесок зробило літературно-художнє об?єднання "Молода Муза" [15, с. 23]. Дослідник доходить висновку: завданням молодомузівців було піднесення художньої культури в українській Галичині на основі широкого використання нових виражальних засобів, головно з арсеналу сецесії та символізму. Отже, модерністська естетика "Молодої Музи" виступає тут репродуктивною, живильною, тому розмови про її недокрівність, принаймні у царині мистецтва, не мають сенсу.
Дослідник раннього українського модернізму Я.Поліщук наголошує: якщо навіть залишити поза увагою універсальний характер сецесії, її присутність у щоденному побуті, належало б ствердити, що поети "Молодої Музи", живучи у Львові та люблячи це місто, не могли б не зазнати впливу панівного на той час художнього стилю. [174, с. 194].
Як виглядає у цьому контексті Степан Чарнецький - на нашу думку, один з найцікавіших ліриків "Молодої Музи", меланхолік і богеміст, якому судилося долати подвійне забуття: так би мовити, групове й індивідуальне?
Більшість учасників товариства, котрі наважилися зіґнорувати традицію, на сторожі якої стояв насамперед всесильний "Літературно-науковий вістник" (далі - ЛНВ), що виказували своїми творами "нез'ясоване захоплення новими подувами з чужих літератур" [296, с. VII], були здебільшого вихідцями з невеликих галицьких і подільських містечок. С.Чарнецький був одним з них - і за соціальним, й "географічним" походженням, і за "літературним" вихованням (того ж таки ЛНВ). Його присутність була природною серед тих, хто заговорив у Львові "мовою декадансу" - поезії душевного страждання, оперуючи між собою іменами Шопенгауера, Бодлера, Ібсена, Метерлінка і Пшибишевського. Це було прагнення нової мови, відчуття своєї спорідненості зі світом ідейно-духовних пошуків європейської людини, власного місця у могутній поліфонії мистецтв, яка вибухнула на початку століття, постановки глобальних завдань, що для поетів-молодомузівців, здебільшого, так і залишилися на рівні декларації. Я.Поліщук зазначає: "Успіх модерністського проекту залежав не лише від таланту й напористості перших його адептів в українському суспільстві, а й від самого "загалу", що виявився надто консервативним та неохочим до новацій... У цьому сенсі половинчастість та непослідовність "Молодої Музи" доводить нетривкість і несталість того культурного ґрунту, на який мали опертися галицькі поети, щоб іти далі й розвивати задекларовані художні цінності" [174, с. 190-191].
Судячи зі спогадів побратимів, Степан Чарнецький був яскравим представником свого середовища і свого часу, з непідробним ліричним хистом і щедрою натурою. Його голос природно влився в ансамбль молодомузівців і водночас додав до нього щось індивідуальне, про що С.Карманський писав: "Тому і між нас вносив те специфічно своє, чого нам хибувало: сентименталізм цигана, розспівану душу, нешкідливий цинізм, легку іронію і відвагу бути собою..." [92, с. 73].
Ще у першому числі журналу "Сьвіт", що 24 лютого 1906 р. оголосив про з'яву нових поетів, заповідалося серед інших подавати поезії Степана Чарнецького [207, с. 1]. Його триптих "З осени" та вірш "Не жди мене" вміщені у числі 15 [207, с. 233-234], а в наступному, поруч з "Ніобою" Ольги Кобилянської, - поезія "Там, де гора чорна, сумна..."[207, с. 244]. Як уже зазначалося, С.Чарнецький належав до найближчих співпрацівників цього друкованого органу. Його підпис стоїть під однією з небагатьох заяв молодомузівців, проголошеній 7 жовтня 1906 р. [162, с. 46].
Отже, Степан Чарнецький належить до перших учасників і засновників "Молодої Музи". Проте, на думку польського дослідника "Молодої Музи" Ярослава Грицков'яна, поет припізнився зі своєю першою книжкою [54, с. 172]. Справді, у 1906 р., коли творилася "Молода Муза", всі її учасники мали вже певні літературні здобутки. У Б.Лепкого було шість поетичних збірок і визнання. О.Луцький видав збірку ліричних поезій "Без маски" (1903), "З моїх днів" (1905) і "В такі хвилі" (1906), В.Пачовський - окрему книжечку "Розсипані перли" (1901