РОЗДІЛ 2
ТРАДИЦІЇ Й НОВАТОРСТВО СИМВОЛІЧНОГО НАПОВНЕННЯ БЛАКИТНОГО КОЛЬОРУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ 1910-Х РОКІВ
2.1. Формування й утвердження символічних інваріантів блакитного кольору в українській літературі початку ХХ ст.
Першість в активному залучені блакиті та її парадигми в українську поезію, очевидно, за Лесею Українкою з її "Блакитною трояндою" й ліричними творами 1890-х - початку 1900-х років. Символіка блакиті у творах поетеси була явно літературного походження і сформувалася значною мірою під впливом західноєвропейської традиції. Блакитний (синій) колір у ліричних творах Лесі Українки не є дуже продуктивним і суттєво поступається зеленому, червоному, золотому, білому. Найбільша кількість використання цієї барви припадає на першу збірку поетеси "На крилах пісень", а в цій збірці - на цикл "Подорож до моря". Правда, у цьому циклі блакить більше виконує, очевидно, пряму функцію означення кольору, хоча наголошення на чистоті неба, хвиль, води додатково отримує й символічне забарвлення: "Ясно-блакитним туманом воно повилося..."; "В небі блакитнім ніде ні хмаринки..."; "І дорога блакитно-перлиста / Зостається широка за нами..."; "По хвилях блакитних пливе човен прудко" та ін. [143, с. 73, 74, 75, 75].
Поряд із цими у ранніх творах Лесі Українки знаходимо також значення блакиті, характерні для західноєвропейської модерністської поезії, - пориву до досконалості, до мрії, до високого духовного життя і значення досконалості, довершеної краси: "Ще маревом легким над нами витає / Блакитна весняная мрія, / А в серці розкішно цвіте-процвітає / Злотистая квітка - надія" (тут бачимо поєднання блакиті з золотим кольором, яке стане дуже поширеним у поетів початку ХХ ст., але в даному випадку говорити про символіку національних кольорів у творі поетеси видається недоречним; швидше, корені такого колористичного поєднання варто шукати на архетипному рівні); "Якась тінь у тім сяйві з'явилась, / Легка, блакитна, прозора і невиразна, як мрія"; "Певне, се країна світла / Та злотистої блакиті..."; "Він, може, сам давно погас в блакиті..." тощо [143, с. 29, 64, 88, 233, 246].
Майже з такою ж частотою, як блакить, зустрічаємо в поезіях Лесі Українки синій колір, особливо це теж стосується її першої збірки. Поетеса з перших своїх творів підхоплює насамперед Шевченкове "синє море" і потім розпросторює його й на інші водні об'єкти: "Полине за синєє море..."; "Поглянути ще раз на синій Дніпро..."; "Бачу здалека, - хвиля іскриста / Грає вільно по синьому морі. // А у тую неділеньку рано / Синє море чудово так грає..."; "В сих темницях колись наші та приймали горе, / Слали думки крилатії через синє море..."; "Геть понад морем, над хвилями синіми..." та ін. [143, с. 26, 53, 74-75, 76, 202].
Поступово, після першої збірки, у ліричних творах Лесі Українки блакитний колір, так само як синій і голубий, зустрічається все рідше й рідше. Але до цього своєрідним апогеєм символіки блакиті, після якого настає різкий спад, стала драматична поема "Блакитна троянда". Безпосередній вплив на формування символічного комплексу "блакитної троянди", очевидно, справив "Генріх фон Офтердінген" Новаліса з його Блакитною Квіткою. І Новаліс в образі Блакитної Квітки, й Леся Українка в образі блакитної троянди акцентували увагу на символічному уособленні в них високого, чистого, ідеального кохання.
Правда, у тексті "Блакитної троянди" авторка устами Ореста відсилає нас до доби Високого Середньовіччя: "Єсть іще, - або, краще сказати, була любов мінезингерів; се була релігія, містична, екзальтована. Культ мадонни і культ дами серця зливались в одно. Се була любов часів "блакитної троянди", се любов не наших часів і не нашої вдачі. Коли є що в середніх віках, за чим можна пожалкувати, то, власне, за сею "блакитною трояндою". Єсть і в наші часи блакитні троянди, але се ненормальні створіння хворої культури..." [142, с. 28]. Але ніде інформації про квітку блакитної (чи синьої барви) у творах мінезингерів чи в середньовічній поезії загалом не зустрічається. Про Генріха фон Офтердінгена І.Качуровський повідомляє, що "твори його не збереглися" [91, с. 238]. Цей дослідник дуже скрупульозно відзначає кожен факт, образ, літературний прийом середньовічної західноєвропейської літератури, які хоча б якимось чином знайшли відгук в українській літературі, але жодних вказівок на існування "блакитної троянди" у творчості мінезингерів не подає. Очевидно, відбулося певне перенесення часу зародження образу з роману Новаліса на добу, яка в цьому романі відтворена. На це часове зміщення, зрештою, міг вплинути середньовічний "Роман про Троянду" ("Роман про Розу") Гійома де Лорріса та Жана де Мена, основою якого є культ троянди як символу довершеної краси й ідеального кохання, але жодних вказівок на колір цієї троянди немає [91, с. 329-331].
Образ блакитної троянди проходить лейтмотивом крізь усю драматичну поему Лесі Українки. Спочатку він символізує можливість прекрасного кохання Люби й Ореста, потім він стає уособленням недосяжності такого кохання в приземленому світі міщанства й розрахунку. На трагічність розв'язки постійно натякають вказівки на асоціативний зв'язок між образом блакитної троянди й Дантовою Беатріче, яка стала символом довершеного ідеалу, вічного духовного кохання, але символом посмертним. Це підтверджується і в передсмертних словах Любові: "Мовчи... і ти мусиш... за мною...Беатріче твоя... квітка... троянда блакитна... так треба..." [142, с. 110].
Від "Блакитної троянди" веде свій початок також традиція поєднання блакиті з червоним кольором, яка стане дуже продуктивною в українській літературі від творчості "перших хоробрих" і до початку 1930-х років. Однак у революційні й післяреволюційні роки червоний колір буде символізувати оновлення, наснагу, навіть кров, але кров, яка запліднює блакить поривом до життя, до здійснення свого високого призначення. У Лесі Українки червоний колір (найчастіше - через інтер'єрні ремарки) постає антитезою до блакитної троянди, постійним наголошуванням на три