РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЗЛІСНОЇ НЕПОКОРИ ВИМОГАМ АДМІНІСТРАЦІЇ ВИПРАВНОЇ УСТАНОВИ
2.1. Об'єкт злочину
Правильне вирішення питання про об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт дозволяє визначити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відокремленню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт має істотне значення також для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину тощо. Усе це дозволяє зробити висновок, що проблема об'єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права [99, с. 100].
У кримінальному праві одностайно визнається, що об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди спричиняє шкоду. Однак питання про те, чому ж саме заподіюється або може бути заподіяно шкоду в результаті злочину вже протягом багатьох десятиліть залишається спірним. За весь час існування кримінального права вчені прагнуть визначити, що ж на справді є об'єктом злочину, яка його структура, його місце в структурі складу злочину тощо.
У радянській кримінально-правовій науці об'єктом злочину майже беззаперечно визнавалися суспільні відносини, на які посягає злочин. Однак в останнє десятиліття це питання вирішується не так однозначно, і не всі сучасні вітчизняні вчені додержуються цієї точки зору.
Так С.Б. Гавриш уперше в українській науці піддав різкій критиці концепцію стосовно об'єкта злочину, відповідно до якої об'єктом злочинів визнаються суспільні відносини. Він вказує на те, що визнання об'єктом злочину суспільних відносин є "штучною конструкцію" з "яскраво вираженим ідеологічним підходом", тоді як насправді таким охоронюваним об'єктом є "правове благо" як "визначена цінність" [120, c. 64-65].
А.В. Наумов є прихильником позиції, згідно з якою об'єкт злочину - "це ті інтереси (блага), яким завдається або може бути завдана шкода в результаті злочинного посягання" [121, с. 146].
А.В. Пашковська визначає об'єкт злочину як охоронювані кримінальним законом соціально значущі цінності, інтереси, блага, на які посягає особа, яка вчиняє злочин, і яким внаслідок вчиненого злочину заподіюється чи може бути заподіяна істотна шкода ?71, с. 202?.
Деякі українські науковці, зокрема О.М. Кривуля, В.М. Куц, Є.В. Фесенко, об'єкт злочину визначають як цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричиняє істотну шкоду. При цьому структурну основу цінностей утворюють потерпілі особи, їх інтереси і права, соціальні зв'язки та блага, що їм належать. На думку цих науковців, суспільні відносини не можуть бути об'єктом злочину, оскільки вони є лише певною формою наукової абстракції, а тому самі по собі не існують і їм не може бути завдано шкоди. Як вважає Є.В. Фесенко, суспільні відносини не є універсальною характеристикою об'єкта злочину, цими поняттями не можуть охоплюватися особисті блага людини: життя, здоров'я тощо. Злочин посягає і завдає шкоди цінностям (благам) ?122, с. 71; 123, с. 75-78?.
В.М. Трубников ототожнює об'єкт злочину із соціальною оболонкою людини як особистості, яка виступає невід'ємною властивістю кожного члена суспільства. Соціальну оболонку утворюють соціальні, суспільні відносини (коли вони врегульовані нормами права то і правовідносини), що сформовані в даному суспільстві, які є вторинними об'єктами [124, с. 84].
А.А. Тер-Акопов зазначає, що визнання об'єктом злочину лише суспільних відносин не відповідає новим завданням кримінального права. Він вважає, що загальним об'єктом посягання слід визнавати особистість і відносини, які забезпечують її розвиток [125, с. 52].
Цікаву точку зору висловив Г.П. Новосьолов. На його думку, об'єктом будь-якого злочину, а не лише проти життя чи здоров'я, є люди, які в одних випадках виступають як окремі фізичні особи, а в інших як певна множинність осіб, що мають або не мають статусу юридичної особи, та як соціум (суспільство). Тобто будь-яке злочинне діяння в кінцевому результаті завдає шкоди людині, її життю, здоров'ю, правам та свободам [126, с. 60; 127, с. 135].
В.П. Ємельянов пропонує розглядати безпосередніми об'єктами злочинів охоронювані кримінальним законом окремі різновиди, сфери, прояви життєдіяльності людини [128, с.10; 129, с. 225].
Але на сьогодні противники концепції суспільних відносин як об'єкта злочину ще не створили "розгорнуту нову теорію об'єкта злочину". Це дає підстави вважати, що концепція суспільних відносин, як об'єкта злочину, є найбільш привабливою і дає більші пізнавальні можливості стосовно питань Особливої частини кримінального права.
У вітчизняному кримінальному праві домінуючою є позиція, згідно з якою об'єктом злочину є найбільш важливі та значущі для інтересів суспільства і держави суспільні відносини, яким злочинні посягання заподіюють або можуть заподіяти значну шкоду [130, с. 29; 88, с. 26].
Найбільш переконливо суспільні відносини як об'єкт злочину досліджені В.Я. Тацієм. Він вважає, що суспільні відносини як об'єкт кримінально-правової охорони "являють собою певні зв'язки між людьми (суб'єктами відносин), які утворюються в процесі сумісної матеріальної і духовної діяльності на підставі певного засобу виробництва і специфіки, яка притаманна кожному етапу історичного розвитку суспільства" [131, с. 10]. Як зауважив В.М. Бєлоконєв, суспільні відносини не є споглядальними абстракціями, відокремленими людьми з метою зручності аналізу суспільного життя, або експериментальними штучними утвореннями, а існують реально. Об'єктивний характер суспільних відносин полягає в тому, що вони не можуть бути довільно усунутими людьми, а діють незалежно від того, хочуть цього люди чи ні, пізнали вони їх чи ні [132, с. 14]. Суспільні відносини невід'ємні від діяльності людини. Вони утворюються в процесі діяльності людини, а тому не можуть ані існувати, ані змінюватися незалежно від л
- Київ+380960830922