РОЗДІЛ 2
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН МІСТА ОДЕСА В ГАЛУЗІ МОВИ, ОСВІТИ, ВІРОСПОВІДАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Реалізація прав "національних меншин" у галузі мови та освіти
Одним з найважливіших показників правового становища національних меншин є їхнє право на використання рідної мови та здобуття освіти в межах власного мовно-культурного простору.
На початку ХІХ ст. в Російській імперії існували дво- та чотирикласні училища та три гімназії - у Санкт-Петербурзі, Москві та Казані. Крім них, діяли спеціальні навчальні заклади: солдатські школи, кадетські й шляхетські корпуси, духовні училища. Вища освіта була представлена Московським університетом.
У 1802 р. було утворено Міністерство народного просвітництва, яке протягом 1802 - 1804 рр. здійснило реформу народної освіти.
Реорганізація системи освіти розпочалося з прийняття Попередніх правил народного просвітництва (1803) та Статуту навчальних закладів, підлеглих університетам (1804). Нова система передбачала 4 ступеня освіти: університети (вищий ступінь), гімназії (середній ступінь), повітові училища (проміжний ступінь), приходські школи (нижчий ступінь). Між ступінями мусив існувати зв'язок. Утворювалися 6 округів, у кожному з яких мав бути університет, та середні навчальні заклади, які примикали до нього [114, с. 250].
Навчання у приходських училищах було розраховано на один рік, у повітових училищах - на два роки. До програми останніх увійшли 15 навчальних дисциплін: граматика російської мови; географія, історія, арифметика, геометрія, фізика, природознавство, засади технології та ін.
Курс гімназичного навчання складав 4 роки; програма містила латину й живі західні мови, географію, історію, статистику, логіку, поезію, російську словесність, математику та природно-історичні дисципліни (мінералогію, ботаніку, зоологію, комерцію, технологію), малювання.
У 1808 р. до гімназичного курсу в якості обов'язкового був впроваджений Закон Божий.
Важливу роль в освіті цього періоду відігравали приватні навчальні заклади, серед яких був і Рішельєвський ліцей в Одесі.
У 1816 р. Міністерство народного просвітництва очолив князь О.М. Голіцин, який сприяв клерікалізації освіти. На підтримку цих заходів імператор видав Маніфест про створення Міністерства народного просвітництва й духовних справ. Наступний Міністр народного просвітництва О.С. Шишков (1824 - 1828) налаштовував освіту на "національне православ'я". "Истинное просвещение, - зазначав він, - состоит в страхе Божием, который есть начало премудрости... И хотя русский народ верен церкви, престолу и отечеству, но необходимо войти в строгое наблюдение - не преподаются ли где в университетах, гимназиях, народных училищах и пансионах под видом наук какие-либо вредные учения".
У 1828 р. Міністром просвітництва було призначено К.О. Лівена і водночас було прийнято новий Статут про початкові й середні школи. Було проголошено принцип: кожному стану - свій рівень освіти (приходські училища - для дітей бідних незаможних станів; повітові училища - для дітей купців, ремісників та інших міських обивателів; гімназії - для дітей дворян та чиновників [114, с. 253].
Із 1833 р. до 1849 р. Міністром просвітництва був С.С. Уваров, який в якості ідеологічного підґрунтя виховання й освіти висунув засади "православ'я, самодержав'я та народності". Уряд був повністю переконаний у своєму праві на керівництво освітою, що було сформульовано новим міністром: "Только правительство имеет все средства знать и высоту успехов всемирного образования, и настоящие нужды отечества" [114, с. 255]. За часи уваровського керівництва освітою, був виданий новий Університетський статут, видано інструкцію університетам, якою передбачалося підвищення платні за навчання, що робило неможливим отримання освіти різночинцями.
Водночас організацією середньої освіти займались інші міністерства. Так, Міністерство фінансів запроваджувало в гімназіях п'яти міст так звані реальні класи; Міністерство юстиції відкрило гімназичні курси юриспруденції; Міністерство державної власності - декілька підвищених шкіл для державних селян.
Протягом 1849 - 1852 рр. була проведена реорганізація, внаслідок якої було створено 3 типи гімназій: 1) із двома стародавніми мовами; 2) із вивченням природознавства та законознавства; 3) із вивченням законознавства.
Приватні навчальні заклади перебували під контролем Міністерства просвітництва. Згідно з правилами 1834 р. та рішенням 1845 р. викладачі приватних навчальних закладів отримали права, статус, субсидії на заробітну платню та пенсії, однакові з викладачами державних шкіл [114, с. 254].
Протягом 1860-х рр. відбулося реформування освіти на тлі інших державних реформ. У 1863 р. було затверджено новий Університетський статут, який надавав університетам права на автономію, управління радою професорів, обирання ректора та викладачів. У 1864 р. було видано також новий Статут середніх шкіл, який ліквідував станову дискримінацію, передбачав плату за навчання, а також надання грошової допомоги та стипендій найбільш видатним учням. Було узаконено три типи середніх шкіл: 1) класична гімназія з двома давніми мовами; 2) класична гімназія з латиною; 3) реальна гімназія без стародавніх мов. Впроваджувався також новий тип неповної середньої освіти - прогімназія з 4-річним курсом навчання за програмами класичної або сучасної освіти. У всіх середніх школах повинні були вивчати Закон Божий, історію, географію, російську мову.
У тому ж 1864 р. було прийнято Статут початкової освіти, яким передбачалося існування міністерських, земських та приватних шкіл. Початкові школи оголошувалися відкритими для всіх соціальних груп. Закон Божий мусив викладати місцевий священик, або, за дозволом церкви, - спеціальний вчитель. Інші предмети міг вести або священик, або світський вчитель, затверджений повітовою шкільною радою. До по