РОЗДІЛ 2
ЮРИДИЧНІ ФАКТИ ЯК ПРЕДМЕТ, ПІДСТАВИ ТА РЕЗУЛЬТАТ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Поняття та зміст правоохоронної діяльності
Проблема дослідження поняття і змісту правоохоронної діяльності сягає тих
часів, коли виникає потреба в праві як регуляторі суспільних відносин, коли
охорону інтересів окремих індивідів та суспільства в цілому взяла на себе
держава. Загалом більшість державознавці різних країн і часів вбачали причину
виникнення і суть держави саме в її “поліцейській функції” [66, с. 139]. Через
необхідність встановлення для людей громадського порядку визначав поняття
держави видатний правознавець М.М. Коркунов, який писав: “Держава є суспільний
союз вільних людей з примусово встановленим мирним порядком завдяки наданню
виключного права примусу тільки органам держави” [100, с. 380]. Тому не є
випадковим те, що останнім часом в науковій літературі намітилась тенденція,
коли дослідження правоохоронної діяльності починають з розгляду функцій
держави [47; 123; 201; 212]. Підтвердженням такого підходу є характеристика
правоохоронної діяльності, що наводиться польськими (В. Ланга, Е. Врублевський,
С. Завадським) та чеськими (Е. Кучер, Ф.Червенанскі) вченими в роботах,
присвяченим проблемам функцій держави [274; 277; 278]. Дотримується такої ж
думки і російський науковець Ю.В. Степаненко: “… проблема дослідження
правоохоронної діяльності сходить до проблем функцій права, функцій держави та
її органів, а також форм їх здійснення; правоохоронної системи, юридичної
діяльності, реалізації права”[212, с. 20]. Cлід також погодитись з тезою
О.Д. Тихомирова та Ю.А. Ведернікова, що “особливості правоохоронної діяльності
держави лежать на “перехресті” особливостей її функцій, місця та ролі в
теоретичних конструкціях механізмів держави та правового
регулювання” [233, с. 170]. Відповідно правоохоронна діяльність є одним із
пріоритетних напрямів суспільно значущої діяльності держави, тому має стати
об’єктом фундаментальних і прикладних наукових досліджень.
Однак зауважимо, що в теорії держави і права не склалося єдиного підходу до
визначення поняття цього напряму діяльності держави. Зокрема, цілком
справедливо зазначають М.І. Мельник та М.І. Хавронюк, що “в одному разі
законодавець під функціями розуміє призначення державного органу, його роль,
місце в структурі державного апарату, коло проблем, за вирішення яких він
відповідає. В іншому разі функції розуміються інакше – як певне коло дій, які
має виконувати державний орган” [138, с. 11]. Крім того, питання про віднесення
до функцій держави саме правоохоронної функції залишається
невирішеним [157, с. 37].
Так, в російській правовій доктрині Ю.В. Степаненко зазначає, що для одних
учених це очевидний, такий що не викликає сумнівів факт (Ю.Є. Аврутін,
О.Г. Братко, І.Н. Зубов, І.І. Мушкет, Г.А. Туманов, Є.Б. Хохлов,
М.В. Чорноголовкін). Інші дослідники (В.С. Афанасьєв, І.К. Юсупова) охоронну
функцію не виділяють як самостійну функцію держави, а “дроблять” її на
самостійні функції або “розподіляють” охоронні завдання між іншими функціями.
Третя група вчених (М.І. Байтін, І.А. Кузнецов, В.Б. Коженевський,
Л.А. Ніколаєва, М.Т. Шестаєв), виділяючи одну функцію охоронної спрямованості,
уникає йменувати її охоронною, воліючи позначити в ній конкретні охоронювані
об’єкти [212, с. 21].
У вітчизняній правовій науці домінує точка зору, яку поділяємо і ми, коли
правоохоронну діяльність держави розглядають як єдину та неподільну основну
функцію. Так Й.І. Горінецький пропонує наступне визначення “правоохоронна
функція сучасної держави – це самостійний і пріоритетний напрям державної
політики, котрий за допомогою юридичних засобів здійснюється для досягнення
такого соціального ефекту, як захист права загалом, основ конституційного ладу,
в тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина та інших
об’єктів, зміцнення законності і правопорядку, і одночасно виступає правовою
формою досягнення інших цілей суспільства і держави” [47, с. 7]. Його підтримує
І.В. Сажнєв: “правоохоронна функція – це напрямок діяльності держави, що
виражає її сутність на даному історичному етапі, спрямований на вирішення
основних завдань по забезпеченню охорони конституційного ладу, прав та свобод
громадян, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних
відносин, і здійснюється у відповідних формах та особливими
методами” [185, с. 68].
Функції держави, в тому числі правоохоронна, здійснюються в правових
формах [194, с. 49]. Поширеною точкою зору є визначення правоохоронної
діяльності як різновиду правозастосування, особливістю якого є виявлення
правопорушень, розгляд відповідних юридичних справ та прийняття рішень про
застосування заходів названої відповідальності. Зокрема про це пишуть
С.С. Алексєєв [14, с. 58-59], І.С. Самощенко [186]. Таке розуміння
правоохоронної діяльності, на думку І.В. Бондаренка, є дещо обмеженим, оскільки
відображає лише правові форми її здійснення. Однак вказана діяльність
характеризується не тільки її спрямованістю на охорону права, а й
різноманітністю форм впливу на потенційні і реальні загрози праву (виховна,
профілактична робота тощо) [34, с. 18]. Крім того, ми підтримуємо
А.Б. Сахарова, що орієнтація правоохоронних органів переважно на
правозастосовну діяльність шкідлива, бо ігнорує негативні економічні, політичні
та морально-психологічні наслідки кримінально-правових заходів боротьби зі
злочинністю і тим самим відволікає від інших, не менш дієвих, раціональн
- Київ+380960830922