РОЗДІЛ 2
РЕГЛАМЕНТАЦІЯ СТАНУ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ
2.1. Стан сильного душевного хвилювання як ознака суб'єктивної сторони складу злочину
У ч. 1 ст. 2 КК законодавець визначив, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений КК. Це означає, що для притягнення особи до кримінальної відповідальності та визнання її винною у вчиненні певного злочину необхідно встановити ознаки складу злочину у вчиненому нею суспільно небезпечному діянні.
Виходячи із законодавчих положень, наука кримінального права визначила, що кожному складу злочину властиві чотири обов'язкові елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона. Склад злочину - це узагальнена юридична модель, конструкція злочину. Кожен із вказаних елементів має певні ознаки, а склад злочину є не тільки сукупністю об'єктивних і суб'єктивних ознак, а й їх органічною єдністю.
З приводу суб'єктивних ознак складу злочину в науці кримінального права є низка дискусійних питань. Зокрема, невирішеною залишається проблема визначення місця стану сильного душевного хвилювання серед суб'єктивних елементів складу злочину.
У юридичній літературі, присвяченій аналізу складу злочину, підкреслюється, що до складу злочину належать тільки ті ознаки злочину, які характеризують його сутність, свідчать про його суспільну небезпеку, якості, що відрізняють його від інших деліктів, передбачених нормами інших галузей права.
Одним із чи не найскладніших питань науки кримінального права визнається характеристика внутрішніх психічних процесів, які або передують вчиненню злочинів, або відбуваються у процесі його вчинення. З цим питанням тісно пов'язана проблема встановлення місця стану сильного душевного хвилювання у структурі елементів складу злочину.
З цього приводу в науці висловлюються такі позиції.
Одна група вчених вважає, що емоційний стан особи є частиною мотиву. З цього приводу Б.В. Харазішвілі зауважує, що мотив - це емоційний стан особи, який виявляється у прояві волі, пов'язаної з розумінням необхідності даної поведінки і бажання її здійснення [270, с. 44]. На думку В.І. Ткаченка, афект є частиною мотиву [243, с. 43]. Вчений визначає мотив як спонукання, які становлять органічну єдність інтелектуального, вольового й емоційного моментів і виражають потребу індивіда у вчиненні злочину [243, с. 41]. А.Ф. Зелінський вказує, що емоції, які викликають бажання та пристрасті, виступають енергетичним компонентом мотиву [71, с. 19].
Однак в окремих вчених ототожнення мотиву з емоціями викликає сумнів [240, с. 10; 207, с. 103; 47, с. 104]. Аргументом на користь висловлених сумнівів може слугувати те, що емоції, будучи безпосередніми переживаннями, що супроводжують окремі життєво важливі ситуації, мають короткочасну дію, виражають оціночне ставлення до явищ та виражають певний вплив на ступінь виразу мотиву, однак змістовна сторона мотиву не змінюється під їх впливом [91, с. 50; 72, с. 54].
Таким чином, мотиви злочину необхідно відрізняти від емоційного стану особи під час вчинення нею суспільно небезпечного діяння. Під емоціями (емоційним станом) розуміють психічне відображення життєвого сенсу явищ і ситуацій, що виявляється у формі безпосереднього упередженого переживання, обумовленого ставленням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта [73, с. 96]. Емоція несе в собі функціональне значення, вона є реакцією особи на певну ситуацію, яка складалася під час вчинення злочину. Емоції можуть виявлятися у різного роду почуттях особи - жах, злість, обурення, задоволення тощо. Емоції (почуття) можуть нести в собі і певне спонукальне навантаження, але почуття як спонукальна сила - це ознака психологічної структури особи, а не самої злочинної поведінки [169, с. 16]. Для того, щоб стати компонентом поведінки, емоція повинна бути більш-менш усвідомленою суб'єктом як мотив поведінки.
Ототожнення мотиву та психічних станів людини видається також помилковим. Більше того, психічний стан - це ніщо інше як узагальнена характеристика емоційних аспектів психіки людини у певний проміжок часу. До психічних станів належать прояви почуттів (настрої, афекти, тривога та ін.), прояви уваги (зосередженість, розгубленість), волі (рішучість, зібраність), мислення (сумніви), прояви індивідуальних психічних властивостей (нестриманість, запальність) та ін. Насправді сильне душевне хвилювання - особливий психічний стан людини, який є підґрунтям для формування тих чи інших мотивів, що спонукають до певної поведінки.
Мотиви спонукають поведінку людини при різноманітних психічних станах. Психічні стани зазвичай короткочасні, а мотиви можуть тривати протягом тривалого часу [191, с. 302].
У теорії кримінального права більшість криміналістів вважає, що мотивами злочинів, вчинених у стані афекту, виступають помста, образа, ревнощі, почуття образи власної гідності [216, с. 70-75; 33, с. 182; 157, с. 101; 274, с. 74]. Однак такі твердження суперечать розумінню мотивів поведінки. Виділені вказаними авторами психічні явища, які на їхню думку, виступають мотивами злочинів, вчинених у стані афекту, є лише переживаннями. Почуття, як і емоції, належать до категорії психічних утворень [221, с. 239].
Друга позиція з приводу місця емоційного стану в системі ознак складу злочину - це віднесення емоцій до ознак суб'єкта злочину [195, с. 59-60]. А.В. Корнєєва, погоджуючись із наведеною позицією, зазначає, що емоції характеризують особливості психічного стану особи, а не його психічне ставлення до вчиненого ним суспільно небезпечного діяння. У зв'язку з цим емоції, на її думку, слід визнавати не ознакою суб'єктивної сторони, а соціальною ознакою, яка характеризує особу винного [103, с. 64].
У літературі висловлювалась також позиція, що емоції в цілому не є ознакою загального поняття складу злочину. Її автори мотивують свої погляди тим, що у всьому КК емоційний стан особи згадуєт