РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ ПРАКТИЧНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ПОДІЛУ ВЛАДИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
2.1. Зміст та суперечності реалізації сучасної моделі поділу влади в Україні за
Конституцією 1996 року
Оцінюючи ступінь практичної реалізації класичних теоретико-правових уявлень про
принцип поділ влади, можливі перспективи і напрями подальшого вдосконалення
існуючої та запропонованих моделей, слід звернутись до того, наскільки
адекватним виявилося формально-юридичне закріплення згаданого принципу на рівні
Конституції України 1996 року. Нагадаємо, що eу науці теорії конституційного
права цей принцип означає розподіл повноважень і компетенції між державними
органами, які є носіями єдиної влади, визначення відносної самостійності
кожного органу під час здійснення владних повноважень, надання кожній гілці
можливості контролю, створення політично-правового механізму стримування і
противаг, який (принцип) втілюється у певні інститути: право законодавчої
ініціативи, можливості розпуску за певних обставин парламенту, право вето,
контрасигнатура, імпічмент, резолюції осуду та інші.
У цьому контексті необхідно вирізняти політичний та конституційно-правовий
аспекти. Політичний аспект моделі поділу влади полягає у встановленні її
відповідності соціально-політичним умовам і правовим засадам демократичного
суспільства (закони мають закріплювати реалії), доктринальним уявленням про
зміст та значення принципу поділу влади у державі, перспективам її
політично-правового розвитку. Йдеться про адекватність практичного втілення
теоретичного змісту зазначеного принципу в організацію владних структур та
способи здійснення державної влади. В умовах перехідного періоду, який
переживає Україна, несформованої соціальної структури суспільства, низької
правової культури населення України, у тому числі парламентарів, державних
управлінців реалізація принципу поділу повноважень і функцій влади має
особливе, виняткове значення для утвердження демократичного політичного режиму
в Україні [121].
Конституційно-правовий аспект моделі поділу влади полягає в особливостях
змістовного наповнення згаданого принципу конкретними конституційними
положеннями, їх системністю, пов’язаністю з іншими конституційними нормами, які
формулюють вимоги до організації державної влади та визначають механізми її
здійснення.
Тому при аналізі конституційної моделі слід звернутися до принципів, форм,
способів, механізмів такого закріплення поділу влади. У цьому напрямку
здійснювали дослідження відомі теоретики держави і права та конституціоналісти
– В.С. Нерсесянц, Л.Б. Тіунова, В.Е. Чиркін, В.І. Тимошенко, А.П. Заєць, В.Ф.
Погорілко, М. В. Цвік, В.М. Селіванов, В.М. Шаповал [114; 146; 179; 193; 212].
В українській правовій науці питання конституційного закріплення поділу влади
досліджується крізь призму аналізу змісту (буквального та контекстуального)
відповідних конституційних норм, Законів України зі ступенем урахування
можливостей їх реалізації. При цьому, як правило, увага акцентується на змісті
статті 6 Конституції України, яка текстуально чітко закріпила згаданий принцип,
де безпосередньо вказані три гілки державної влади – законодавча, виконавча та
судова і визначено, що на таких засадах здійснюється державна влада в Україні.
Дійсно, формулювання зазначеного принципу стало фундаментальним для організації
та здійснення державної влади в Україні. Змістовне тлумачення дає підстави для
тверджень, що на рівні Основного Закону України гілки влади характеризуються
власною компетенцією та відносно автономним статусом, у межах яких вони діють
незалежно, самостійно і рівноправно, тобто виконують спільні та специфічні їх
правовому статусу функції. Українські дослідники вважають, що норми Конституції
України «в цілому створюють умови для конструктивної взаємодії різних гілок
влади» [149, 114]. Однак наявність умов, створених Конституцією України, не
означає реальний поділ владних повноважень.
Для виконання завдань нашого дослідження ми використовуємо низку базових понять
з наступним аналізом їх змісту у контексті обраної теми: зокрема, компетенція є
«комплекс легально встановлених способів здійснення публічних владних функцій»
[194]. Встановлення і додержання чітко визначеної компетенції гілок влади є
однією з важливіших проблем нинішнього етапу державотворення.
Наступним кроком є аналіз тих конституційних положень, які розкривають зміст
відповідних повноважень, що визначають компетенцію органів законодавчої,
виконавчої та судової гілок влади. При цьому поза увагою нерідко залишається
сукупність міжвладних відносин, бо інакше далеко не вичерпується процес
реалізації принципу поділу влади. Тож, на нашу думку, науковий інтерес при
розробці означеної теми має являти як аналіз самих повноважень відповідних
гілок влади, так і дослідження співвідношення, взаємодії, сумісної компетенції,
взаємодоповнюваності (субсидіарності), а рівно суперечності роботи механізму
стримувань та противаг і тих об’єктивних проблем, з якими стикається реалізація
відповідних правових норм у державній практиці. У більшості попередніх
досліджень у центрі уваги знаходився лише статичний, формально-юридичний аспект
поділу влади, тоді як тема нашого дослідження передбачає застосування
конкретно-історичного підходу, аналізу самого процесу втілення у практику
нашого політично-правового життя конституційних положень.
Ми виходимо з того, що конституційна модель поділу влади формується у
результаті дії суми чинників, до яких віднесено: стан економічних відносин;
ступінь суспільної згоди щодо функціонування державних інститутів; домінуючі
світоглядні цінності, функціонування партійної системи (
- Київ+380960830922