РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ГУМАНІСТИЧНО-НООСФЕРНОГО ПРОЕКТУ СОЦІОПРИРОДНОЇ
ЕВОЛЮЦІЇ В ГЛОБАЛІСТИЦІ
2.1. Глобалізація – детермінуючий чинник розвитку ноосфери
У наш час широкого визнання набула точка зору, що інтернаціоналізація
виробництва, інтенсифікація й лібералізація переміщення товарів, послуг,
капіталів і людей, поява єдиного інформаційного простору є закономірним етапом
розвитку людського суспільства. Інтеграція економік супроводжується уніфікацією
політичного і культурного життя країн, що, у свою чергу, призводить до
радикальних світоглядних змін. Усі ці процеси складають ядро феномена
глобалізації. Глобалізацією пояснюють практично всі як позитивні, так і
негативні тенденції світового розвитку. У той же час лунають заклики
контролювати цей процес. Тому екстраполяція можливих наслідків глобалізації
становить інтерес не тільки для сучасної науки, а й для всієї культури людства
в цілому.
Сучасні філософи і вчені по-різному розуміють роль і місце феномена
глобалізації в еволюції людської цивілізації. З одного боку, багато хто визнає,
що глобалізація полегшує об’єднання зусиль держав світового співтовариства,
потрібне для розв’язання глобальних проблем людства. Як зазначають
В.І. Данилов-Данилян і К.С. Лосєв, «…головне … у необхідності для людства стати
глобальним суб’єктом, щоб відповісти на всі виклики й забезпечити подальший
стійкий розвиток цивілізації» [53, 252]. Глобалізаційні процеси сприяють
поширенню досягнень науки і технології, ефективних політичних, соціальних та
економічних моделей. Глобалізація є важливою умовою формування ноосферної
свідомості, сприяючи розумінню людьми спільності інтересів людства. Її
результатом є зростаюче усвідомлення окремими людьми, співтовариствами, націями
взаємозумовленості локальних, регіональних та глобальних процесів. Таким чином,
глобалізація виступає як детермінуючий фактор формування ноосфери.
З іншого боку, аналізуючи процес глобалізації, ряд філософів наголошують на її
негативних проявах. Так, М.Ф. Головатий виділяє політичний, економічний і
соціокультурний негативні аспекти глобалізації. Він вважає її однією з головних
причин деякого відходу від демократичних принципів розвитку політичних систем у
великих багатонаціональних країнах, відносить до похідних глобалізації
регіональні конфлікти і тероризм. Так само побоювання викликає збільшення
відставання в економічному розвитку країн «третього» світу [39, 59-60].
Деякі дослідники глобалізації вважають, що відбудуться якісні зміни в
геополітичному просторі і національному складі планети. Це нібито
виправдовується сучасними тенденціями світового розвитку, хоча при цьому
зазвичай обминається питання виникнення багатьох нових національних держав у
наш час. Вважаючи, що ціле розвивається швидше за його складові елементи,
окремі філософи стверджують, що вигідніше розвиватися разом, тому що це
призводить до економії матеріальних і духовних витрат. Як приклад наводять
рівень життя і темпи розвитку Євросоюзу. На нашу думку, не існує необхідної
прямо пропорційної залежності між розміром території країни (або кількістю її
населення), з одного боку, і темпами її економічного, соціального, політичного
та духовного зростання – з іншого. Це підтверджується загибеллю численних
імперій, які знала історія людства. У той же час країни, які входять до
Євросоюзу, зберігають чітко визначену самоідентифікацію, а це певною мірою
заперечує глобалістське гасло про створення позанаціональної людини світу.
Навіть самі глобалісти виділяють серед інших такі парадокси як «планетарність –
локальна самоідентифікація», «глобальність – регіональність», «універсальність
– унікальність» [5, 17-18].
Існує теорія [116, 138-139], відповідно до якої глобалізація викликає зростання
національної самосвідомості народів. З одного боку, проблеми свого
національного життя не байдужі людям «старих» націй, а з іншого – постулюється,
що формування націй у країнах Азії, Африки, Латинської Америки відбувається
саме завдяки процесу глобалізації. «На першому плані, зазвичай, є теза про те,
що очевидна соціокультурна гомогенізація світу (його своєрідне цивілізаційне
«стискання в одне місце» – у тоталізований (усуцільнений) соціокультурний
локус, де всі не тільки є взаємозалежними, а й водночас «вростають» у спільну
мережу смислів, починають поділяти близьку картину світу, схожий спектр
ціннісних орієнтацій ... водночас супроводжується вибухом націоналізмів та
регіоналізмів» [82, 20].
Деякі дослідники розглядають глобалізацію як інструмент поглиблення
суперечностей у світовому співтоваристві [68, 66]. Не заперечується й
імовірність самознищення Homo Sapiens як виду в результаті
природоперетворювальної діяльності, воєн або регресу до рівня доіндустріального
розвитку. Наявність цих суперечностей викликає потребу провести аналіз сутності
і тенденцій сучасної глобалізації, щоб з’ясувати ступінь мотивування
глобалізаційних прогнозів на найближче майбутнє.
С.Л. Удовик, узагальнюючи пропоновані дослідниками в рамках культурологічних
концепцій можливі сценарії майбутнього глобалізації, пропонує таку
класифікацію. По-перше, йдеться про «глобальну гомогенізацію» внаслідок
«культурного імперіалізму» під егідою світового уряду. Другим сценарієм є
«периферійна корупція», що припускає подальшу поляризацію світу. Третій
сценарій «мозаїчних культур» (жорстко конкуруючих цивілізацій). Четвертий
сценарій: «Егалітарний світ відкритих держав загального добробуту, між якими
існує інтенсивний культурний обмін, що буде сприяти ренесансові
- Київ+380960830922