РОЗДІЛ 2
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ
2.1. Програма і методика вивчення комунікативної компетентності
Аналіз літературних джерел дозволив визначити деякі особливості особистісної та
професійної позиції сімейного лікаря, обґрунтувати роль комунікативної
компетентності у структурі його професійної готовності та намітити шляхи
розвитку комунікативної компетентності майбутніх і практикуючих сімейних
лікарів.
На основі проведеного аналізу можна сформулювати ряд організаційно-змістовних
умов розвитку комунікативної компетентності сімейних лікарів. Створення цих
умов можливе, якщо будуть здійснені відповідні організаційні заходи на рівні
всієї медичної галузі, а не окремих навчальних закладів чи кафедр. До таких
заходів слід віднести:
Розробку сучасної концепції та моделі професійної діяльності сімейного лікаря.
Розробку моделі підготовки сімейних лікарів, де комунікативна компетентність
лікаря розглядалась би як важлива складова його професійної готовності.
Значне розширення об’єму годин дисциплін психологічного циклу у навчальних
планах підготовки і перепідготовки сімейних лікарів.
Створення необхідної матеріально-технічної бази підготовки студентів і слухачів
до компетентного професійного спілкування.
Розглядаючи психологічні аспекти розвитку комунікативної компетентності
сімейного лікаря, слід вказати ті сфери невизначеності, які необхідно
дослідити:
Робота з розвитку комунікативної компетентності сімейних лікарів повинна
спиратись на знання про наявний рівень комунікативної готовності студентів і
слухачів, їхні уявлення про взаємовідносини і спілкування лікаря з пацієнтами.
Зміст комунікативної підготовки повинен визначатись, виходячи з конкретних
комунікативних завдань, які вирішує сімейний лікар у своїй практиці.
Процес розвитку комунікативної компетентності повинен бути керованим і
відповідати вимогам організації навчального процесу.
Виходячи з цього, ми визначили у якості об’єкту дослідження комунікативну
компетентність сімейного лікаря.
Предмет дослідження – психологічні умови і засоби розвитку комунікативної
компетентності сімейних лікарів.
Мета дослідження полягає у визначенні психологічних умов і розробці
психотехнології розвитку комунікативної компетентності у процесі підготовки
сімейних лікарів.
У своєму дослідженні ми виходимо з припущення, що психологічними умовами
розвитку комунікативної компетентності сімейних лікарів є подолання
професіоцентристської позиції у спілкуванні з пацієнтами, готовність до
оптимального поєднання професійно-рольових і особистісно-емоційних
взаємовідносин з ними, а також організація інтенсивного досвіду само- та
взаємопізнання, оволодіння різноманітними техніками професійного та особистого
спілкування у навчальних тренінгових групах.
Комунікативна компетентність вочевидь повинна розглядатись як елемент загальної
професійної готовності сімейного лікаря і рівень її розвитку визначатиме
здатність лікаря до ефективної реалізації фахових завдань.
Завдання дослідження:
Проаналізувати основні теоретичні підходи до феномену комунікативної
компетентності.
Визначити оптимальну психологічну структуру комунікативної компетентності
сімейного лікаря.
Апробувати психотехнологію розвитку комунікативної компетентності сімейного
лікаря у процесі вузівської підготовки.
Розробити психологічну модель умов розвитку комунікативної компетентності
майбутніх сімейних лікарів.
Дослідження за темою дисертації проводилося на базі Буковинського державного
медичного університету (м. Чернівці) у 2005 – 2007 рр. і охоплювало студентів,
інтернів університету, слухачів – практикуючих лікарів, які проходили
перепідготовку за спеціальністю «лікар загальної практики» (сімейний лікар).
Усього у дослідженні брало участь: 120 студентів різних курсів, 30 слухачів
груп перепідготовки і практикуючих сімейних лікарів.
Програма дослідження передбачала проведення констатуючого та розвивального
етапів. На етапі констатації використовувались стандартизовані і розроблені
нами для вирішення завдань дослідження діагностичні методики. На мал. 2.1
подається схема констатуючого етапу эксперименту.
В цілому застосовані у дослідженні методи спрямовувалися на одержання даних про
предиспозиції спілкування майбутніх і практикуючих сімейних лікарів з
оточуючими взагалі та пацієнтами зокрема. Зібраний дослідний матеріал дозволив
визначити психологічну готовність студентів-медиків і практикуючих лікарів до
ефективної взаємодії з пацієнтами та намітити програму розвивального етапу
дослідження.
З метою дослідження питання про особливості фахової діяльності сімейного лікаря
взагалі та його комунікативну компетентність зокрема, нами була розроблена
анкета. На питання анкети відповідали студенти-медики, інтерни, лікарі зі
стажем роботи, що проходили перепідготовку до діяльності у якості сімейних
лікарів, а також практикуючі сімейні лікарі.
Рис. 2.1. Схема констатуючого експерименту
Одержані дані дозволили проаналізувати, з одного боку, уявлення та
настановлення майбутніх сімейних лікарів, які складаються у них під час
навчання, а з іншого – думки та оцінки практикуючих медпрацівників, що мали у
своїй основі досвід роботи з пацієнтами.
Одержані матеріали піддавались якісному аналізу і співвідносились з даними, що
були одержані за допомогою інших методик.
Оскільки основною метою нашого дослідження є розробка ефективної
психотехнології розвитку у комунікативної компетентності майбутніх сімейних
лікарів, нас також цікавило питання про настановлення с