РОЗДІЛ 2
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУБ'ЄКТНОСТІ СТУДЕНТІВ - УМОВА АКТИВІЗАЦІЇ ТВОРЧОЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Проблема суб'єкта і суб'єктності у психологічній науці
Для творчої актуалізації суб'єктності студентів у навчальному процесі та активізації їх творчої навчально-пізнавальної діяльності необхідно чітко з'ясувати місце понять "суб'єкт" і "суб'єктність" в психологічній науці та визначити їх сутність, розкрити складові суб'єктного ядра, проаналізувати розвиток суб'єктності в онтогенезі та виділити основні його прояви. Представляють суттєвий інтерес фактори розвитку суб'єктності особистості студента у навчальному процесі. Також вимагає з'ясування обсяг понять "особистість" і "суб'єктність", "соціальна суб'єктність".
Така необхідність пов'язана:
по-перше, з поступовим переходом національної системи освіти і виховання на гуманістичну парадигму, впровадженням у навчально-виховний процес різних ВНЗ-ів технологій особистісно-орієнтованого навчання і виховання, гуманістичної педагогіки;
по-друге, юнацький вік становить собою надзвичайно важливий етап у розвитку суб'єктних структур особистості: "Він знаменує собою перехід від егоцентричної позиції підростаючої особистості (пізнавальної, моральної, комунікативної) до рефлексивної щодо самої себе та інших людей. У цьому віці відбуваються якісні зміни в різних психічних сферах - пізнавальній, вольовій, емоційній та з'являється ряд новоутворень, які свідчать про інтенсивний розвиток рефлексивних процесів в сфері свідомості" [240, с. 99];
по-третє, зі загальною орієнтацією вітчизняної психологічної науки останнім часом на обґрунтування соціальної природи психіки людини, розробку теоретичних і експериментальних моделей відтворення соціальної сутності людського індивіда як "сукупності суспільних відносин", які визначали незаперечний пріоритет соціального над індивідуальним, зведення індивідуального до "особистісного фактору" і водночас нівелювання особистості. "Поведінка особистості як система дій, в яких втілюються певні суб'єкт-суб'єктні відношення, характеризуються усталеними генетичними, структурними і функціональними особливостями в процесі особистісного онтогенезу. Відповідно, на думку І.Д.Беха, в генетичному плані доцільно вичленити три ступені розвитку поведінки людини: інстинктивний, адаптивний (ситуативний), конструктивний (довільний). Характерним таким, що задає стратегію формування поведінки особистості, є те, що ці три ступені не з'являються в хронологічному порядку: між ними існує своєрідний генетичний перетин, певні часові співпадання. За такої закономірності не слід очікувати, щоб раніше визріли всі інстинкти, далі всі різновиди ситуативної структури свідомості і, врешті-решт, наступить час появи інтелекту" [238, с. 14].
Дійсно, переходи між виділеними рівнями поведінки суб'єкта не відповідають принципу еволюції в розумінні її як внутрішньо заданого напрямку розвитку. Соціогенез притаманний їм такою ж мірою, як і всім іншим психічним процесам. Л.С.Виготський влучно підкреслював: "Насправді лінія природнього розвитку, яка обмежується своєю власною логікою, .ніколи не переходить в лінію культурного розвитку" [71, с. 299]. Отже, загальне методологічне правило в формуванні вищої (довільної) поведінки особистості студента - спиратися на примітивні функції для того, щоб здолати їх і повести їх далі.
Для цього необхідно відійти від традиційного ставлення до психіки студента лише як до засобу, носія його соціальних якостей. На жаль, самоцінність психічного життя для студента не посідає провідного місця в предметі психології. Із всього сказаного видно, що виникає парадоксальна ситуація: з одного боку, відзначається велике значення рівня розвитку психіки, її кондицій для людини як суспільної істоти, а з іншого - психічне береться лише в статусі засобу.
Відомо, що психічне як таке у своїх проявах актуалізується у формах свідомості й самосвідомості, душевності і духовності, а також у сукупності в особистості, індивідуальності, суб'єктності. Тому проблема смислу психічного для людини, його самоцінність ставиться на противагу тим смислам, які йдуть від ситуації, визначаються суб'єктом як зовнішні. Але ж проблема самоцінного як такого - це насамперед проблема мотивації буття, тому саме розв'язання даної проблеми допоможе знайти шлях до вирішення суперечностей, які визначають нинішню ситуацію психічного життя людини взагалі, особистості студента, зокрема.
Сьогодні в психологічній науці домінує тенденція, яка визначає самоцінним психічне, внутрішнє, суб'єктивне. Тому першим мотивом, який логічно має бути обраний психологією, є мотив саморозрізнення психічного як буття. Е.Гуссерль розглядає цей аспект так: жити як "Я-суб'єкт" означає переживати багатоманітне психічне. Мотивація саморозрізнення психічного входить у предмет психології онтологічним аспектом, що передбачає переосмислення природи психічного як форми буття і як "всередині-буття". "Розрізняючи" в собі психічне як буття, як внутрішній світ, індивід "привласнює" і протиставляє себе йому у формі суб'єктності, а саме: як суб'єкт самоспоглядання і самопізнання, як носій інтенції до проникнення в глибини власного психічного, його індивідуалізовану сутність. Отже, спрямованість індивіда як суб'єкта на пізнання власного психічного життя становить гносеологічний аспект предмета психології. Самопізнання тут вирізняється суб'єктивною пристрасністю, гострою зацікавленістю в істинності і відповідальністю перед собою за об'єктивність його результатів.
Суб'єктивне - це те, що належить суб'єктові, суб'єкт - носій суб'єктного. У цьому зв'язку основним є проблема мотивів ідентифікації індивіда з власного психічного, про міру привласнення тих її сфер, які тяжіють до автономії, водночас це й проблема мотивації збереження наявного досягнутого рівня психіки. Вищим рівнем розвитку психіки є рівень свідомого творення суб'єктом власного психічного світу, внесення в нього нових змістів, викриття прихованих резервів, індивідуалізації внутрішнього,