РОЗДІЛ 2
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ СИМВОЛІЗАЦІЇ НЕСВІДОМОГО ЗМІСТУ ПСИХІКИ
Особливостями несвідомого як психічного феномену є його змістова
багатогранність, що створює проблему необхідності врахування даного аспекту. Є
цілком закономірним той факт, що у третьому томі монографії «Несвідоме» методам
дослідження даного психічного явища присвячено цілий розділ, зокрема,
підкреслюється виключна важливість проблеми розробки методів дослідження
несвідомого, що важливо для подальшого розвитку відповідної теорії [48]. Без
цього неможливим є розгляд взаємозв’язків механізмів символізації несвідомого
змісту психіки.
2.1. Методи дослідження символізації несвідомого змісту психіки суб’єкта
Феномен несвідомого найбільш ґрунтовно досліджувався у психоаналітичний теорії.
У кінці 30-х років у роботах французького філософа Ж. Політцера висловлювалася
думка щодо взаємовиключення вчень Маркса і Фрейда, пізніше підтримана у
опублікованій декларації восьми психіатрів-комуністів «Самокритика: психоаналіз
– реакційна ідеологія» [334]. Г. Уеллс у книзі «Павлов і Фрейд» [349] продовжує
цю традицію, і звинувачує психоаналіз у ненауковості, зокрема пише, що «Фрейд
не розкрив сексуального смислу несвідомих символів. Він нав’язав сексуальний
смисл, піддаючи їх аналізу по методу аналогії», який застосовується лише «на
стадії утворення робочих гіпотез» [349, с.465]. Як стверджував
М. Г. Ярошевський: «У марксистській філософсько-психологічній літературі
детально висвітлена неспроможність даної концепції» [411, с.35]. Однак, не
зважаючи на всі звинувачення у антинауковості, психоаналіз, на нашу думку,
довів свою ефективність, оскільки дана концепція передбачає цілісне вивчення
психіки у взаємозв’язку свідомої і несвідомої сфер, врахування індивідуальної
неповторності кожної особистості.
М. К. Мамардашвілі з цього приводу зазначив, що відсутність у психоаналізі
чітко окресленого об’єкту (чітко окресленої множини чи галузі об’єктів, як це
прийнято у класичних теоріях) призвело до неприйняття психоаналізу в якості
науки, оскільки «поняття і експерименти (психоаналізу – Б. К.) неповторні,
тобто самою основною якістю наукового експерименту не характеризуються» [212,
с.374], подібно до принципу додатковості у квантовій фізиці, у психоаналізі
мають справу не з об’єктами, «над якими ми можемо ставити експерименти, а з
проявом дій тієї самої природи, до якої належить сам експериментатор» [212,
с.379]. Мамардашвілі висловлював думку, що поняття у психоаналізі відносяться
не до опису предметів, а «задають та описують умови певного роду роботи з цими
предметами» [212, с.375], тобто підкреслював символічний характер психоаналізу.
Прирівнюючи психоаналітичну роботу З. Фрейда до дива, М. К. Мамардашвілі
позитивно оцінював його практичні здобутки, що на той час було виключенням,
оскільки прийнято було критикувати як З.Фрейда, так і психоаналіз.
Відсутність єдиного погляду на сутність поняття несвідомого зумовило виникнення
великої кількості методів, за допомогою яких відбувалися дослідження даного
феномену. Спираючись на проведений нами аналіз з цього питання, ми схиляємося
до наступної класифікації методів дослідження несвідомого: експериментальні –
експерименти щодо психофізіології субсенсорики та гіпнотичних навіювань
(Ф. В. Бассін, В. Є. Рожнов [42], В. Л. Райков [288] тощо); дослідження
установки узнадзівською психологічною школою (А. С. Прангішвілі, А. Е. Шерозія,
Ш. Н. Чхартішвілі, Н. І. Сарджвеладзе, В. Г. Норакідзе, З. С. Джапарідзе та
інші), тест словесних асоціацій (К. Ґ. Юнґ); проективні (О. Н. Кузнєцов,
Л. П. Розова, О. Т. Соколова, Л. Ф. Бурлачук, Ю. С. Савенко та інші); гіпноз,
метод вільних асоціацій (З. Фрейд); методи інтерпретації образних форм
презентації психіки (тлумачення сновидінь З. Фрейд, К. Ґ. Юнґ); метод активної
уяви (К. Ґ. Юнґ, Р. А. Джонсон, Н. Ф. Каліна, І. Г. Тимощук та інші), метод
символодрами (Л. Льойнер), інтерпретація психологічного змісту символічних
образів у трансперсональній психології тощо. Зауважимо, що сучасний етап
розвитку психології, подальший розвій практичної психології та зміна
політико-економічних умов зумовили необхідність осмислення і критичного аналізу
вже існуючих методів, створення та розробки нових. Зокрема З. Г. Кісарчук,
підсумовуючи результати наукових дискусій на засіданні «круглого столу» [158]
за темою «Методологія і методи практичної психології» (2001) в Інституті
психології імені Г. С. Костюка, зауважила наступне: «звернення до відомих
теорій вітчизняної академічної психології показали їхню неспроможність бути
концептуальною основою для роботи у сфері психологічної допомоги…» і далі: « у
галузі методів пізнання і впливу в практичній психології очевидною є увага
дослідників до феноменологічних, герменевтичних та еззистенційних методів, які
– порівняно із методами об’єктивної експериментальної психології – більше
відповідають завданням проникнення у внутрішній світ конкретної людини,
вивчення її унікальних онтологічних характеристик» [158, с.53].
Розглянемо насамперед об’єктивні, тобто експериментальні методи дослідження
несвідомої сфери психіки суб’єкта. Слово «експеримент» походить від латинського
«experimentum», що у перекладі означає досвід, спробу, випробовування [123,
с.690].
Зауважимо, що експериментальні дослідження несвідомого проводилися і у
психоаналізі, зокрема С. Шпільнрейн (Цит. за [75]) намагалася визначити межу
між свідомою і несвідомою сферами за допомогою наступного експерименту:
учасникам досліду пропонувалося уявити, що вони можуть поставити три найбільш
важливих для них питання Богу, долі чи іншій інстанції стос
- Київ+380960830922