РОЗДІЛ II
ВПЛИВ НОВІТНІХ МІФІВ НА ФОРМУВАННЯ МАСОВОЇ СВІДОМОСТІ
2.1. Умови виникнення соціально-політичних міфоутворень
Філософія розглядає міф як невід’ємну складову культури народу й надзвичайно
важливе явище культурного і соціального життя впродовж усього існування
людства. Адже у міфі людина знаходить пояснення навколишнього світу,
усвідомлення своє сутності та сенсу існування в ньому. І хоча сучасній людині
притаманне раціоналістичне пізнання дійсності, на відміну від первісної, для
якої міф є “живим”, пояснює її зв’язок з природою, пропонує зразки для
наслідування і цим самим обґрунтовує значущість життя, міфологічна свідомість
не залишає людину впродовж усього її еволюційного розвитку і до нині.
Нині не існує єдиного універсального визначення “міфу”, яке б охоплювало всі
міфи та їх функції від архаїчних до традиційних суспільств. Розглянемо деякі з
них.
Міф (від грец. mythos – переказ, розповідь) це, по-перше, оповіді про богів,
духів, героїв, про надприродні сили, предків і першолюдей, які брали участь у
створенні Землі і Всесвіту, взагалі їхніх природних і людських складників; а,
по-друге, ідеологічний продукт давніх уявлень про довколишній світ, особливе
похідне від духовних зусиль первісних людських колективів пояснити його генезу,
структуру і подальшу долю[225;386].
В іншому енциклопедичному словнику знаходимо: “ міф – це емоційно-образна
метафорична модель світу, поетична інтерпретація або конфліктизація сил природи
до життя і людського розуму, вираження фантазії цінностей і устремлінь
архаїчної культури”. Він по-перше, “містить і розкриває символічний світ
вірувань, уявлень людини, її фантазій, цінностей, норм поведінки. Тобто
відповідно до специфіки міфів, яким підвладна людина (яким вірить, які поділяє
тощо), можна схарактеризувати психологію, “зміст” внутрішнього світу конкретної
особистості”;
По-друге, “є інструментом виміру взаємин людини і природи, як невід’ємна
складова, найдосконаліший витвір природи, людина взаємодіє з природним
середовищем. При цьому вона реагує на міфи, сприймаючи їх чи ні”.
По-третє, міф – це “специфічна форма впорядкування уявлень людини про природу і
суспільство [247;270].
Визначний теоретик міфології М.Еліаде вважає найбільш повним таке визначення: “
міф викладає сакральну історію, повідомляє про події, що відбулися в часи
“першопочатку”. Міф повідомляє яким чином реальність, завдяки подвигам
надзвичайних істот, досягла свого втілення і здійснення, незалежно від того, чи
то всеохоплююча реальність, космос, чи лише її частка: острів, рослинний світ,
поведінка людини чи державне становлення. Це завжди розповідь про певне
“творення”, нам повідомляється яким чином щось відбулося, і в міфі ми
перебуваємо у витоків існування цього “чогось”. Міф говорить тільки про те, що
реально відбулося, повною мірою проявилося. Персонажі міфу – істоти
надприродні. Вони загальновідомі, так як діють в легендарні часи
“першопочатку”. Міф розкриває їх творчу активність і виявляє сакральність (або
надприродність) їх діяння. Загалом міф описує різні, інколи драматичні, потужні
прояви священного (надприродного) у цьому світі. Саме ці прояви стали реальною
основою творення світу, і створили його таким, яким він є сьогодні”[246;
33-34].
Відомий російський філософ, дослідник міфу, О.Лосєв наголошував, що міф (для
міфологічного мислення, звичайно) є найвищою за своєю конкретністю, максимально
інтенсивною і більшою мірою напруженою реальністю. Це не вигадка, а
найяскравіша найсправніша дійсність. Це цілковито необхідна категорія думки і
життя, яка далека від будь-якої випадковості й свавілля [111].
Тобто міф у культурі народу виступає як форма соціальної пам’яті, як
узагальнене відображення дійсності, спосіб духовно-практичного освоєння світу і
пояснення місця і ролі в ньому людини.
За тематикою міфи поділяються на кілька циклів:
космогонічні (про походження життя, будову світу);
антропогонічні ( походження людини);
тотемічні (уява про походження окремих племен від певних тварин);
теогонічні (походження богів);
календарні (пов’язані з річними циклами природи, зміною пір року, характером
господарської діяльності);
есхатологічні (про потойбічний світ і передбачення майбутнього);
історичні або культово-біографічні (про життєві випробування, діяльність
окремих героїв, особистостей) [34;316].
Міфологія виступає невід’ємною складовою буття і свідомості людини в усі часи й
виконує пояснювальну і спрямовуючу функції, а також ідентифікації індивіда в
соціумі та визначення орієнтирів людської життєдіяльності. У кожний історичний
період розвитку людства міфи змістовно змінюються, різниця їх полягає у
регулюючому впливі на діяльність людей.
Соціальна значущість вивчення проблеми новітньої міфології визначається
загальною динамікою соціальних процесів, які постійно вимагають переосмислення
орієнтирів суспільного розвитку. Ці орієнтири встановлює наука. Але за умов
сучасного перехідного етапу суспільного розвитку реальні проблеми буття людини
перестають бути об’єктами науки і поступово витісняються за межі останньої. “За
умов сьогодення, - пише І.Головаха, – міф стає своєрідним конкурентом
суспільно-політичних наук (як колись був конкурентом природознавчих наук,
астрономії тощо), які не здатні пояснити процеси соціального та політичного
характеру”[45;159]. Так склалося, що періоди переоцінки цінностей в історії
людства в пошуках нового завершуються відродженням того, що вже було в
минулому, в далекому чи близькому.
У цьому контексті стає зрозумілою стійка тенденція звернення до ненаукових,
донаукових та антинаукових формоутворень свідомості, де людина зі своїми
по
- Київ+380960830922