Розділ 2).
У сучасній українській мові не виявлено спеціальних синтетичних показників
тотивності як на словотвірному рівні, з урахуванням належності загалу тотивів
до похідних одиниць, так і на лексичному.
Аналіз речень з тотивними предикатами показує, що в більшості зазначених
синтаксичних конструкцій підсилення прояву семи тотивності відбувається за
рахунок функціонування в них валентно незв’язаних компонентів, які ускладнюють
семантико-синтаксичну структуру речень, напр.: Він дивиться на її великі ясні
очі, в яких раптом мигнула лукава смішинка (Оксана Іваненко); Зненацька із-за
тину вигулькнула голова Антончика Мацієвського (Всеволод Нестайко) й под.
Валентно незв’язані компоненти, „детермінанти” [194], „сирконстанти” [180],
„вільні поширювачі” [70] мовознавці кваліфікують як обставинний фон
дії-предиката та його учасників-актантів. При цьому вони „не визначаються
ознаковим словом (предикатом) і можуть бути легко усунені з речення або введені
в речення залежно від бажання мовця” [70, с. 20].
Частині детермінантів, що вживаються в реченнях з тотивними предикатами,
властива додаткова предикація в синтаксичній структурі предикатної синтагми,
хоча у своєму складі вони не мають чітко вираженого предикатного знака, напр.:
Так несподівано визначилась доля Івася Котляревського (Борис Левін). Більшість
валентно незв’язаних членів речення є результатом трансформованої форми
предиката в синтаксичну структуру іншого предиката, напр.: Одного вечора під
неділю з’явився він на толоці… (Олесь Гончар). Конструкція трансформується в
просте непоширене речення і в речення з підметом це (присудком можуть виступати
дієслова трапитися, статися, продовжуватися): Він з’явився на толоці + Це
трапилося увечері під неділю. Особливо це стосується прийменниково-відмінкових
конструкцій з темпоральним значенням [96, с. 117].
Валентна незв’язаність детермінантів із предикатом не означає, що вільний
поширювач перебуває поза змістовим зв’язком з іншими складниками речення, адже
у впорядкованому синтагматичному ряду не може бути непогодженої за змістом
словоформи [134, с. 26 - 27]. Валентно незв’язані компоненти тільки валентно не
пов’язуються з предикатом, їх поєднує слабкий підрядний зв’язок, за якого вони
„потрапляють на абсолютну периферію реченнєвої структури” [96, с. 114]. З цього
приводу С.Д. Кацнельсон зазначає, що обставинні детермінанти „… прямого
відношення до внутрішньої структури речення … не мають і від валентності
предиката не залежать” [103, с. 212]. Оскільки детермінанти зберігають у
структурі речення семантичну й граматичну незалежність, їхні відношення з
реченням „у власне-семантичній (логічній) структурі речення повинні
інтерпретуватися як семантичні відношення між елементарними реченнями” [54, с.
61]. На формально- граматичному ж рівні ці відношення розглядають як відношення
між детермінантом і присудком-предикатом.
Граматичні особливості детермінантних членів, що визначають їх специфіку як
самостійної семантико-синтаксичної категорії речення, дослідниками
систематизовано у вигляді таких релевантних ознак:
- пов’язаність із предикативною основою за допомогою зв’язку вільного
приєднання;
- переважальна синтаксична позиція на початку речення;
- здатність до перетворення в реченнєву структуру [66, с. 5].
Проблема класифікації детермінантних компонентів знайшла відображення в
розвідках сучасних мовознавців [191; 193; 115; 59; 165; 88], основну увагу в
яких приділено прислівникам та прийменниково-відмінковим конструкціям як
типовим виразникам валентної незв’язаності.
А.П. Загнітко, досліджуючи питання класифікації детермінантів, розподіляє їх,
ураховуючи особливості вираженої ними семантики, на 14 груп. У реченнях з
тотивними предикатами в ролі конкретизаторів тотивної дії здебільшого
функціонують детермінанти часу, причини, мети, напр.: Офіцери щойно привели
кількох бійців молодшого поповнення... (Олесь Гончар) – темпоральний
детермінант ; Він уже був не радий, що згарячу ув’язався в таке діло (Михайло
Стельмах) – причиновий детермінант ; Кайдашиха виставила навмисне напоказ
громаді жовті нові сап’янці (Іван Нечуй-Левицький) – цільовий детермінант.
Темпоральні синтаксеми виражають часові відношення, які склалися між вихідними
елементарними реченнями – вони уточнюють, конкретизують, а інколи й зумовлюють
час протікання дії. Конкретні вияви часових парадигматичних видозмін речення
залежать не тільки від категорійних параметрів предиката, від лексичного
наповнення компонентів, а й від поширення моделі речення часовими
локалізаторами, функції яких найчастіше виконують прислівники,
прийменниково-відмінкові форми та дієприслівники.
Розширену значеннєву класифікацію часових конструкцій знаходимо в працях З.І.
Іваненко [93]. Послуговуючись зазначеною класифікацією, з-поміж прийменникових
конструкцій часу виокремлюємо такі, що найчастіше функціонують у реченнях з
тотивами:
1) конструкції, які позначають момент реалізації дії;
2) прийменникові конструкції зі значенням часової попередності та наступності;
3) прийменникові конструкції, що вказують на початок реалізації дії.
Момент реалізації дії виражають конструкції на означення умовних вимірів часу
(у цю хвилину, у цей момент, у цей час, у цю годину тощо). Найуживанішими
засобами на позначення моменту реалізації дії є родовий часу та утворення з
прийменником в, напр.: Але цієї ж хвилини десь узявся якийсь невідомий
рицар…(Іван Кочерга); Джонні в цей час подав гук остороги… (Олесь Гончар); … і
в цей момент фотограф клацнув затвором (Юрій Яновський). Для точнішої передачі
моменту часу використовують складні конструкції – поєдн
- Київ+380960830922