РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ МАЛОЇ ПРОЗИ А. ЛЮБЧЕНКА
2.1. Функціонально-типологічна характеристика заголовків та мотиви новел і
оповідань А. Любченка.
Будь-який заголовок – це ключ до розуміння твору в цілому, переконана більшість
дослідників (О. Арнольд [7, с. 25], У. Еко [260, с. 89]). Заголовне слово
перебуває в різних багатопланових відношеннях із найрізноманітнішими
структурними елементами тексту. І попри уявну простоту заголовок є
функціонально навантаженим елементом художньої структури твору, що виявляється
в номінативності, розкритті теми, головного мотиву, ідеї твору через назву.
Заголовок – одна з категорій поетики, яка „... виступає актуалізатором
практично усіх текстових категорій” [99, с. 90]. Він „є заздалегідь
психологічно акцентованими” [84, с. 29]. Тобто заголовок, так само, як епіграф,
початок та кінець тексту, належить до так званої сильної позиції твору
(О. Арнольд [7, с. 23], В. Кухаренко [99]).
Своєрідність семантики заголовка полягає в його складних смислових відношеннях
між самою назвою (ним самим) та художнім текстом твору. З’ясування семантики
заголовного слова безпосередньо заторкує питання еквівалентності смислових
одиниць різного об’єму. Так, без перебільшення можна твердити, що заголовок
семантично дорівнює або заміщує (тобто є еквівалентним) усьому тексту [208,
с. 23]. У цьому сенсі видаються суголосними названим думки Ю. Лотмана про
особливості відношень між художнім текстом та його заголовком. „З одного боку,
– пише він, – вони можуть розглядатся як два самостійних тексти, які
розташовані на різних рівнях в ієрархії „текст-метатекст”. З іншого, – вони
можуть розглядатися як два підтексти єдиного тексту” [119, с. 6]. Подібні
зауваги привели дослідника до загального висновку про виникнення між текстом і
заголовком „складних смислових струмів, які породжують нове повідомлення” [119,
с. 7].
Отже, заголовок художнього твору є поняттям амбівалентним. Його подвійна
спрямованість (мікроконтекстуальність та макроконтекстуальність) обумовлена
ретроспективним осмисленням усього тексту. Повернення до заголовка (до
усвідомлення його змісту) після закінчення читання тексту в цілому через
актуалізацію категорії ретроспективності фактично визначає усвідомлення
читачем-реципієнтом заголовка як знака-рамки (рамочного знака). „Заголовкові
слова, що відкривають твір та завершують його, стають рамкою, всередині якої й
відбуваються всі їхні перетворення” [99, с. 132]. Подібні міркування висловлює
й Н. Кожина: „Заголовок у письменника в спілці з початковими та кінцевими
рядками огортає текст і смисл усього твору, обводить його головне в рамку” [84,
с. 29]. Саме всередині цієї рамки й здійснюються семантичні трансформації
заголовка, які є надзвичайно важливими для з’ясування його істинного значення.
Заголовок „виявляє себе як наслідок і одночасно як зв’язок естетичних запитів і
загальнокультурного рівня середовища” [86, с. 50]. Це простежується й у творах
А. Любченка, адже на початку ХХ ст. автор був психологічно зорієнтованим на
соціально-побутову ситуацію, в якій перебував його реципієнт, та умови
поширення літературної продукції. Оповідання та новели письменника друкувалися
у тогочасних періодичних виданнях, як-от: „Знання”, „Життя і революція”,
„Червоний шлях”, „Вапліте”, „Плуг”, „Літературний ярмарок”, „Всесвіт”,
„Молодняк”, „Культура і побут” і тощо, хоча водночас були й невеликі збірки
творів, видані окремими книжками, зокрема, „Буремна путь” (1925), „Вона”
(1929), „Вітрила тривог”(1932).
Саме життя, наповнене соціальними змінами, а точніше катаклізмами (революція
1917, громадянська війна, голод, більшовицькі репресії) вибудовувало, за
словами С. Кржижанівського, „стиль маломовности”, а „вміння розправитися з
темою двома-трьома словами, стало стилем епохи” [95, с. 32].
На жаль, для нас залишаються невідомими чинники, якими керувався автор, даючи
ім’я своїм творам. Через відсутність інформації про авторську психологію
називання (дотекстову – Ante-Scriptum, внутрішньотекстову – In-Scriptum, та
післятекстову – Post-Scriptum [95, с. 22], [84, с. 27-29]), зосередимо увагу на
типології назв творів, тим більше, що спеціального дослідження з поетики
заголовків творів письменника не існує. Крім того, спробуємо декодувати
заголовок, оскільки він може мати декілька значень і функцій як елемент
знакової системи.
У нашій роботі ми будемо дотримуватися класифікації заголовків за їх
співвіднесенням із традиційними компонентами літературного твору,
запропонованої А. Ламзіною [104, с. 97]. Ідучи за цією типологією назв, у
творчості А. Любченка можна виокремити такі групи творів: 1) твори, заголовки
яких безпосередньо пов’язані із тематикою та проблематикою; 2) твори, заголовки
яких задають сюжетний розвиток; 3) твори, заголовки яких пов’язані із системою
персонажів (так звані заголовки-антропоніми); 4) твори, в заголовкові яких
міститься важлива сюжетна деталь; 5) твори, заголовки яких співвідносні з
місцем та часом дії. Крім того, враховуючи ускладненість семантики як самих
творів, так почасти і їх заголовків, серед уже відзначених типів назв
виділятимемо також і символічні, і метафоричні, і алюзійні заголовки [104,
с. 97].
Художню майстерність автора засвідчує також його вміння правильно підібрати
назву для свого твору, віднайти потрібні слова для того, щоб заінтриґувати
читача вже на самому початку. Це вміння певною мірою характеризує стиль, манеру
письменника, те, як автор реалізує свій творчий задум. Заголовні слова творів
А. Любченка в цьому плані є яскравим підтвердженням останнього. Переважно вони
є
- Київ+380960830922