РОЗДІЛ 2
НАУКОВА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНИ В ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В КІНЦІ ХІХ – НА
ПОЧАТКУ ХХ ст.
2.1. Наукова інтелігенція кінця ХІХ – початку ХХ ст.: соціально-психологічний
портрет
Діяльність та позиції наукової інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ століття
викликають суперечливі оцінки вчених, тому доцільно скласти
соціально-психологічний портрет вчених для достовірного аналізу їх суспільної
ролі.
Поняття «інтелігенція» у якості терміна в Росії почало вживатися в 60-ті роки
ХІХ ст. Авторство його приписується російському письменнику П.Д. Боборикіну:
«Під інтелігенцією потрібно розуміти вищий освічений шар суспільства як в
теперішню хвилину, так і раніше, на всьому протязі ХІХ ст. І навіть в останній
третині ХVІІІ ст.» [1].
У сучасному розумінні зазначене поняття має два значення. По-перше, це
соціально-професійна категорія, яка позначає групу індивідів, професійно
зайнятих створенням, розвитком та розповсюдженням теоретичного знання. Це
поняття збігається з поняттям «інтелектуали», яке використовується в західній
філософії та соціології.
По-друге, у вітчизняній науці та літературі «інтелігенція» має моральне
забарвлення, тобто це також поняття духовне, пов’язане з
соціально-особистісними та індивідуальними рисами людей.
У кінці ХІХ ст. наукова інтелігенція [2 Під науковою інтелігенцією ми розуміємо
не тільки осіб, які мали науковий ступінь, але всіх, хто зробив внесок у
розвиток науки України дослідницькою працею. ]
була цілком сформованою верствою, а в умовах швидкого капіталістичного розвитку
Російської імперії набувала все більшого впливу на події в суспільстві.
По-перше, потрібно з’ясувати кількісний склад науковців у кінці ХІХ – на
початку ХХ ст. Єдиним джерелом даних є Перший загальний перепис населення
Російської імперії 1897 р., але, на жаль, підрахувати точну кількість науковців
не можливо, тому що в переписі вони не виділяються в окрему категорію, а
знаходяться в групі «наука, література, мистецтво». Також деякої неточності
додало те, що рубрика «національність» окремо не виділялась. Розподіл населення
за національними групами проводився через мовні ознаки. Єдине, що певною мірою
«виправдовує» вказані погрішності, вважає дослідник Георгій Касьянов, це те, що
при визначенні національної природи інтелігенції мовна ознака є досить
важливою. Тих опитуваних, які назвали рідною мовою «малоросійську» можна
віднести до національно-свідомої частини населення [2]. Крім того, на користь
цього можна навести позицію Івана Лисяка-Рудницького, який був переконаний, що
національна свідомість є необхідною рисою інтелігенції, яка стає
«напівінтелігенцією» без наявності такої (як творці та репрезентанти ідеології,
інтелігенти втрачають своє призначення, коли не є причетними до розповсюдження
національних цінностей) [3].
За нашими підрахунками, загальна кількість групи «наука, література, мистецтво»
– українців у дев’яти губерніях, які входили до складу Російської імперії – 490
осіб (Додаток А). Найбільше представників цієї групи (153) мешкало у
Херсонській губернії. На нашу думку, це пояснюється двома факторами: по-перше,
розташуванням Новоросійського університету та інших наукових установ та,
по-друге, існуванням потужної української Громади в Одесі, яка впливала на
національну свідомість населення. Другою та третьою за чисельністю є Харківська
та Київська губернії – 119 та 55 осіб відповідно, що пов’язано з наявністю
Харківського та Київського університетів. Менше науковців перебувало у
Полтавській – 44, Подільській – 31, Катеринославській – 27, Таврійській – 24,
Чернігівській – 22. Останньою за кількістю наукової і творчої інтелігенції була
Волинська губернія – 15 осіб.
Отже, група «наука, література, мистецтво» в Україні була вкрай нечисленною:
вона складала лише 0,003 % відносно до кількості всього українського населення
(Додаток А). Найбільшим співвідношенням науковців відрізняються Херсонська
(0,01 %) та Харківська губернії (0,006 %). У той час, як співвідношення
представників цієї групи – росіян до кількості російського населення є 0,078 %
(що в 26 разів більше за співвідношення української групи наукової та творчої
інтелігенції до українського населення) (Додаток Б). Найбільшим показником є
таке співвідношення у Київській губернії (0,2 %).
Якщо порівняти кількість науковців – українців та росіян (Додаток В), то
виявиться, що група українців – 490 чол., росіян – 2148, тобто росіян у групі
«наука, література, мистецтво» в 4,4 рази більше. Ці дані виразно показують
наслідки русифікаторської політики, особливо, у порівнянні з даними про
кількість населення: росіяни складають 11,81 % від загальної кількості
населення території України, яка входила до складу Російської імперії, а
українці – 72,58 (Додаток Д). Мізерне число українських науковців пояснювалося,
на нашу думку, такими причинами: багато представників інтелігенції – українців
за національністю – не вважали українську мову рідною (через російськомовну
освіту), а також тим, що українці в більшості мали низький соціальний статус у
Російській імперії.
Треба також зазначити, що більшість науковців знаходилася у містах, що логічно
пояснюється наявністю навчальних та наукових установ (Додаток Ж). Зокрема, з 55
осіб групи «наука, література, мистецтво» в Київській губернії 45 мешкало в
містах, у т.ч. 41 – у Києві. З 119 осіб у Харківській губернії в містах
проживало – 100 чоловік, у т.ч. – 81 – у Харкові. У Херсонській губернії – 153
особи, з яких 124 – у містах.
Щодо статевого складу, то серед зазначеної групи значно переважали чоловіки
через те, що жінки отримали рівні права на вищу освіту тільк
- Київ+380960830922