РОЗДІЛ 2 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ДИДАКТИЧНОЇ СИСТЕМИ ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ
ДІЇ КОНТРОЛЮ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 67
2.1. Організація і проведення педагогічного експерименту 67
2.2. Реалізація дидактичної системи формування навчальної дії контролю в
молодших школярів 72
2.2.1. Забезпечення мотиваційно-цільового компоненту процесу оволодіння
навчальною дією контролю 73
2.2.2. Здійснення змістовно-операційного компоненту процесу оволодіння
навчальною дією контролю 82
2.2.3. Реалізація рефлексивно-корекційного компоненту процесу оволодіння
навчальною дією контролю 108
2.3. Аналіз результатів формувального експерименту 138
Висновки до другого розділу 157
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 164
ДОДАТКИ 187
ВСТУП
Актуальність дослідження. Сучасне українське суспільство має потребу в школі,
яка забезпечує підготовку громадян, здатних до удосконалення своєї майстерності
в різних галузях протягом усього життя. Розв’язання цього соціального завдання
вимагає обґрунтування нової освітньої парадигми, реалізація якої забезпечує
гуманізацію навчального процесу і врахування не лише академічних результатів
учіння школярів, а й показників їхнього особистісного розвитку.
Витоки цих ідей знаходимо в педагогічній спадщині видатних педагогів та
просвітителів минулого. Як відомо, педагог Я. Коменський наголошував на
необхідності організації такого навчання, яке відповідало б природі дитини. Ці
ідеї знайшли подальший розвиток у працях вітчизняних просвітителів, науковців.
Так, Г. Сковорода вважав, що людина повинна визнавати себе як активна творча
сила суспільства. О. Духнович пропагував ідеї гуманного ставлення до дитини,
здійснення педагогіки ненасильства. Гуманістичні погляди, важливі для
української педагогічної науки, висвітлювали Х. Алчевська, П. Грабовський, В.
Сухомлинський, Л. Українка, Т. Шевченко та інші.
Аналіз української педагогічної спадщини дозволяє зробити висновок про
визначення провідними педагогами і просвітителями минулого ідей значущості
особистості дитини, необхідності побудови навчального процесу на гуманістичних
принципах. Ці ідеї набувають особливої актуальності на сучасному етапі розвитку
вітчизняної педагогіки.
Одним з найважливіших принципів вітчизняної освітньої парадигми є визнання учня
суб’єктом навчання. У зв’язку з цим перед науковцями особливо гостро постала
проблема пошуку, обґрунтування, розробки та впровадження в шкільну практику
таких технологій і методик, які впливають на формування кожного учня як
суб’єкта навчальної діяльності вже в молодшому шкільному віці, адже саме в цей
період означена діяльність є провідною для школяра.
Максимально відповідають цій вимозі концепції розвивального навчання
Л. Занкова, В. Сухомлинського, Д. Ельконіна-В. Давидова, теоретичними засадами
яких є основний генетичний закон розвитку вищих психічних функцій людини,
положення про “зону найближчого розвитку” і провідну роль навчання в розвитку
учня (Л. Виготський); психологічна теорія діяльності, мислення (Г. Костюк,
О. Леонтьєв).
Істотною характеристикою розвивального навчання є його двостороння
спрямованість. З одного боку, організація навчального процесу передбачає
цілеспрямовану роботу вчителя з організації засвоєння учнями досвіду попередніх
поколінь, коли вчитель обов’язково здійснює систематичний контроль за
оволодінням учнями навчальною діяльністю, а з іншого, – ефективність
навчального процесу багато в чому обумовлена ступенем активності та
самостійності школярів, що передбачає поєднання контролю вчителя із
самоконтролем учнів, тому що тільки в цьому випадку забезпечується зворотній
зв’язок (Ш. Амонашвілі, Ю. Бабанський, Л. Божович, С. Векслер, П. Гальперін,
В. Гриньова, В. Давидов, Ю. Зотов, Н. Кувшинов, А. Липкіна, В. Лозова, А.
Линда, Г. Никифоров, Л. Охитіна, Г. Пономарьова, О. Савченко, М. Скаткін,
В. Сухомлинський, Д. Хамблін, А. Хуторський, В. Цейтлін, Д. Ельконін, П.
Ерднієв та інші).
Здійснення школярами самоконтролю є невід’ємним структурним компонентом процесу
учіння, успішність якого залежить від якості оволодіння учнями його
мотиваційною та змістовною сторонами.
Формування в учнів умінь самоконтролю в учінні – складна й багатогранна
проблема, яка розглядається в різних аспектах: фізіологічному (Б. Ананьєв,
П. Анохін, А. Лурія, І. Павлов); психологічному (Г. Абрамова, Л. Берцфаї,
Л. Виготський, П. Гальперін, В. Давидов, О. Дусавицький, А. Захарова, О.
Леонтьєв, Т. Матис, В. Рєпкін, В. Романко, Н. Тализіна, Г. Цукерман, Д.
Ельконін); педагогічному (Е. Александрова, П. Блонський, О. Воронцов, Л.
Назарова, О. Савченко, М. Скаткін, Г. Собієва та інші).
Одним із способів реалізації завдання формування в молодших школярів
самоконтролю є підхід, запропонований у системі розвивального навчання
Д. Ельконіна–В. Давидова, який передбачає, що обов’язковим структурним
елементом навчальної діяльності є навчальна дія контролю, яку відносять до
рефлексивних компонентів цієї діяльності.
Процес здійснення навчальної дії контролю в початковій ланці освіти, її
привласнення передбачає формування в молодших школярів мотивованого свідомого
ставлення до контролю за власною навчальною діяльністю, тобто самоконтролю й
умінь його здійснювати.
Визначена проблема вимагає розв’язання певних суперечностей між потребами
суспільства в громадянах, що прагнуть до саморозвитку, і відсутністю
розробленої дидактичної системи реалізації цього завдання, між особистісними
потребами школяр
- Київ+380960830922