РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Власні дослідження представлені експериментальною та клінічною частинами.
Експериментальна частина включає дослідження кровообігу і життєздатності
сегментів тонкої кишки, а також ультраструктурних змін стовпчастих
епітеліоцитів, келихоподібних екзокриноцитів та ендотеліоцитів тонкої кишки в
умовах її ішемії після експериментального моделювання защемлення її сегмента у
кролів.
Клінічна частина роботи містить розробки нових методів діагностики
життєздатності защемленого сегмента кишки у хворих з защемленою грижею та у
стані після защемлення, результати клініко–лабораторних досліджень, на підставі
аналізу яких створений алгоритм визначення життєздатності кишечника, також
оцінку отриманих результатів у порівняльному аспекті.
2. 1. Матеріали і методи експериментальних досліджень
Експериментальні дослідження проведені у 20 кролів–самців породи "сірий
велетень" віком 7 міс массою тіла 3000–4000 г. Зміст, підхід і методи
експериментальної роботи відповідали загальноприйнятим нормам. Кролів оперували
в асептичних умовах під внутрішньовенним наркозом з розрахунку 12,5 мг кетаміну
на 100 мг маси тіла. У зв'язку з опрацюванням двох окремих методів діагностики
ішемії кишечнику – інтраопераційного і мініінвазивного експериментальні тварини
розподілені на дві групи. У кожній групі тварини розподілені на дві підгрупи, у
першій з яких тривалість защемлення протягом 10 хв не спричиняла істотних
порушень васкуляризації стінки кишки, у другій – за тривалості обмеження
кровопостачання 20 хв – вірогідно виникали необоротні зміни.
У кролів першої групи моделювали странгуляційну непрохідність кишечнику шляхом
перев'язування сегмента тонкої кишки лігатурою протягом 10 і 20 хв (1–ша і 2–га
підгрупи).
Після видалення лігатури в артерію, що кровопостачає защемлену ділянку кишки,
інсуліновим шприцем вводили 5 мл 1% розчину метиленовоно синього. Як правило,
спостерігали два варіанти забарвлення кишки: повне і часткове – у вигляді плям
(рис. 2.1).
Рис. 2.1 Метод кольорової ангіоскопії.
Дослідження продовжували на плямисто забарвлених ділянках, на яких у кількох
точках за допомогою електричного термометра вимірювали температуру, після чого
в артерію вводили 2 мл 1% розчину нікотинової кислоти і повторно вимірювали
температуру стінки кишки у тих самих точках. Критерієм життєздатності стінки
кишки вважали підвищення її температури більш ніж на 1° С після введення
нікотинової кислоти.
Тваринам другої групи під контролем ангіографії через верхню брижову артерію
суперселективно катетеризували одну з артерій тонкої кишки, моделювали
странгуляційну непрохідність з використанням лігатури на ділянці кишки, що
кровопостачалася цією артерією, після чого лапаротомну рану зашивали, кінець
лігатури виводили через кут лапаротомної рани. Через 10 або 20 хв (3–тя та 4–та
підгруппи) усували странгуляцію і здійснювали відеолапароскопію.
Для визначення характеру артеріальної фази васкуляризації защемленої ділянки
кишки по катетеру вводили 5 мл 1% розчину метиленового синього і спостерігали
забарвлення кишки за допомогою відеолапароскопії. Після цього по катетеру
вводили 5 мл 60% розчину урографіну і вивчали паренхіматозну і венозну фази
ангіографії.
Критерієм життєздатності вважали наявність у досліджуваному сегменті кишки
трьох фаз васкуляризації: артеріальної, паренхіматозної та венозної.
Електронномікроскопічні дослідження клітин тонкої кишки у кролів проводили
після з фіксації органів в 1% забуференому розчині чотириокису осмію,
зневоднення в спиртах зростаючої концентрації та в ацетоні, занурення тканини в
суміш епоксидних смол (епон–аралдит).
З отриманих блоків на ультрамікротомі УМТП–6 виготовляли ультратонкі зрізи, які
після контрастування свинцю цитратом вивчали під електронним мікроскопом
ЕМВ–100БР при прискорювальній напрузі 75 кВ.
2. 2. Матеріали і методи клінічних досліджень
Клінічна частина роботи включала вивчення результатів хірургічного лікування
102 хворих госпіталізованих у клініку з діагнозом защемленої грижі.
Хворі розподілені на дві групи – основну і групу порівняння. До групи
порівняння включені 50 хворих, у яких використаний загальноприйнятий підхід до
вибору хірургічної тактики і методів лікування.
В основній групі у 52 хворих застосований індивідуальний підхід до вибору
лікувальної тактики. Використання того чи іншого методу лікування обгрунтоване
отриманими під час проведення дослідження результатами з огляду на ступінь
життєздатності стінки кишки в зоні защемлення, визначену за допомогою
розроблених методів, тяжкість загального стану та вік пацієнтів, наявність
супутніх захворювань, а також переважні зміни в системі гомеостазу.
З обстежених більшість були чоловіки – 69 (68%), жінок було 33 (32%), 78 (76%)
пацієнтів були працездатного віку. Розподіл хворих за віком і статтю наведений
на рис. 2.2.
Рис. 2.2. Розподіл хворих за віком і статтю
Співвідношення чоловіків і жінок у групах обстежених пацієнтів становило
2,09:1, в тому числі у контрольній – 1,94:1; основній – 2,25:1, що співпадає з
даними інших дослідників, а також свідчить про співставність та
репрезентативність груп.
За локалізацією первинного захворювання, з приводу якого госпіталізовані
пацієнти, вони розподілені так (рис. 2. 3).
Рис 2.3. Розподіл хворих згідно первинного захворювання (локалізації защемленої
грижі)
З причин, що безумовно впливають на результат лікування хворих з защемленою
грижею, вирішальну роль відіграє фактор часу. Розподіл хворих за
тривалістюзащемлення представлений на рис. 2.4.
Рис. 2.4 Строки госпі