РОЗДІЛ 2
Соціологічний аналіз становлення і трансформації
молодіжних громадських
організацій...........................................................99
Програма авторського соціологічного дослідження інституціоналізації молодіжних
громадських організацій
у сучасному українському суспільстві…..……...…….…..........101
2.2. Особливості первинної інституціоналізації молодіжних
громадських
організацій................................................................127
Специфіка інституціоналізації молодіжних громадських
організацій на вторинному
рівні..................................................148
Інститут молодіжних громадських організацій на сучасному
етапі розвитку в м.
Львові.............................................................178
Висновки до розділу
2.............................................................................210
ВИСНОВКИ...................................................................................................214
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ.....................................................220
ДОДАТОК А Запитальник для проведення індивідуального
експертного інтерв’ю з членами молодіжних громадських
організацій.................................................245
ДОДАТОК Б.1 Анкета для проведення соціологічного опитування:
“Українська молодь – Христові”: сучасний стан і перспективи у
майбутньому...........................................248
ДОДАТОК Б.2 Анкета для проведення соціологічного опитування:
“Спілка української молоді”: сучасний стан і
перспективи у майбутньому...........................................258
ДОДАТОК В План фокус-групової дискусії для дослідження становлення і
функціонування молодіжних
громадських орга нізацій м. Львова...............................265
ДОДАТОК Д Анкета для проведення соціологічного дослідження
громадської думки населення м. Львова з приводу
громадських організацій міста.......................................271
ВСТУП
Актуальність теми. Суспільні трансформації, що не втрачають ваги у сучасному
українському соціумі, пов’язані з процесами становлення під впливом актуальних
потреб нового суспільного устрою нових соціальних інститутів, реформування
діючих та занепаду тих, які із закладенням нових принципів суспільного ладу
виявилися непотрібними. Ці інституціоналізаційні процеси, котрі, з одного боку,
є наслідком, а з іншого, рушієм суспільних трансформацій, відбуваються в умовах
побудови на пострадянському просторі громадянського суспільства, основу якого
становить можливість громадян впливати на процеси у державі. До соціальних
інститутів, що забезпечують таку можливість, належить інститут громадських
організацій, належне функціонування якого є умовою функціонування самого
громадянського суспільства. Молодіжні громадські організації, які виступають
частиною цього інституту, дають змогу здійснювати вплив на державні процеси
молодим громадянам. Зважаючи на те, що молодь є найбільш мобільною соціальною
групою, одним з найактивніших рушіїв суспільних трансформацій, зокрема в
Україні, доцільно і важливо у практично-політичному плані вивчати саме
молодіжні громадські організації, інституціоналізація яких досі не стала
предметом окремого наукового аналізу.
Джерельно й територіально це дослідження обмежується прикладом м. Львова, який
значною мірою репрезентує інститут молодіжних громадських організацій великих
українських міст. Завдяки своїм особливостям у сфері громадської діяльності,
зокрема молодих людей, Львів, а точніше інститут молодіжних громадських
організацій у цьому місті, є показовим для аналізу молодіжної активності у
регіоні України, де найбільше розповсюджені цінності та ідеали громадянського
суспільства, але водночас спостерігаються явища прагматизму й уприватнення
життя. Крім того, процес інституціоналізації молодіжних громадських організацій
у сучасній Україні розпочався саме зі Львова, де з’явилися перші організації,
сформувалося молодіжне громадське середовище зі своїм типом соціальних
відносин, нормативною та рольовою системами тощо.
Дискусії навколо поняття інституціоналізації, які велися ще соціологами
класичного періоду, зокрема М. Вебером і Т. Парсонсом, активізувалися у другій
половині ХХ ст. Одні дослідники, як-от С. Гантінгтон, Ґ. Коупланд,
А. Панебіанко, С. Петтерсон, Н. Ползбі, К. Строем та ін., трактують
інституціоналізацію як процес становлення та кристалізації соціальних
інститутів, для якого властиві і внутрішні (комплексність, узгодженість між
компонентами тощо), і зовнішні (вміння пристосовуватися, диференціюватися і т.
д.) ознаки. Друга група авторів, серед яких П. Бергер, Т. Лукман, А. Селінгман,
М. Сміт, Л. Форбес та ін., описує інституціоналізацію через складові цього
процесу, зокрема нормативну і рольову системи, легітимацію та легалізацію тощо.
Важливе значення для дослідження процесу інституціоналізації та її продуктів,
тобто соціальних інститутів, має також інституціональна соціологія, в ділянці
котрої працюють Р. Бендікс, П. Блау, Дж. Ландберг, С. Ліпсет, Ч. Міллз, Б. Мур
та ін. Новий поштовх до вивчення інституціоналізації дали представники такого
напрямку, як неоінституціоналізм, зокрема Р. Джефферсон, П. ДіМаджіо, Дж.
Мейєр, Л. Лонглі, Д. Норт, В. Пауелл та ін. Вони підкреслюють динамічний
характер інституціоналізації, відповідно до якого вона не закінчується моментом
створення соціального інституту, а триває впродовж всього періоду його
існування, тобто передбачає його постійну трансформацію.
Ув