РОЗДІЛ 2
ПОЕТИЧНИЙ СВІТ М. УСТИЯНОВИЧА
У художній спадщині Миколи Устияновича близько 90 віршованих творів. Це
різнопланові в тематичному і жанровому аспекті поезії, написані протягом
тривалого часу – з 1836 по 1884 рік. Серед них оди, панегірики, ліричні вірші,
сонети, балади, вірші-медитації, елегії, поеми, байки, переклади, історичні
“думи” – твори, в яких звучать громадянські мотиви, уболівання за долю
батьківщини, заклики до віри в Бога, до праці у парі з молитвою, туга за
минулим, молодістю, щастям; бринять у його віршах і веселі, жартівливі нотки.
Поезія М. Устияновича – органічне продовження діяльності М. Шашкевича та інших
“будителів народного духу”, водночас творчість письменника позначена рисами
новаторства у галузі форми і змісту.
У цьому розділі аналізується поетичний доробок М. Устияновича. Під час аналізу
враховуються світоглядні позиції поета і зміни в них. Мірою можливості
намагаємося розглядати його поезію в хронологічній послідовності, оскільки М.
Устиянович, як правило, не датував своїх творів і часто віддавав до друку
тільки-но написані вірші. Датування більшості його поезій встановлюється
приблизно, на основі певних життєвих подій, правописних норм, характерних для
нього в різні періоди життя, та на основі року публікації твору.
2.1. Традиції М. Шашкевича в поезії М. Устияновича
Перші поетичні твори М. Устияновича написані народною мовою під час його
навчання у Львівській греко-католицькій семінарії під впливом діяльності
Маркіяна Шашкевича. Учасники „Руської Трійці” надихнули його до вивчення
„малоруского галицкого нарічия”, і він став „пробовати свои силы в мелких
поэтических сочинениях”. Про початок своєї літературної діяльності поет згадує
в автобіографії: “Надгробный стих по причині смерти Михаила барона де Нейштерн
Гарасевича, печатаный в Львовской Ставропигійской типографіи, и два стишки в
злополучной “Русалці” были моими первыми произведениями на полі галицко-руской,
слишком в то время занімівшей словесности [34, с. 230]” [230 Николай
Л.Устіянович : [автобіографія] / М. Устиянович // Родимый листок. (Чернівці). –
1881. – Ч. 14–15. – С. 229–231. ]. Свої поетичні проби він читав найближчим
друзям, і насамперед Маркіянові. Я. Головацький, який восени 1835 року
повернувся з Угорщини до Львова, свідчив, що М. Шашкевич прочитав йому
„несколько удачных поезій и представил автора их, Николая из Николаева
(Устияновича) [72, с. 26]” [231 Воспоминаніе о Маркияне Шашкевичh и Иване
Вагилевичh из записок Я. Ф. Головацкого // Литературный сборник, издаваемый
галицко-рускою Матицею. – Вип. 1. – Львів, 1885. – С. 10–36.]. Ці поезії не
збереглися, однак спогади Я. Головацького дали підставу Р. Горакові та Я.
Гнатіву висловити припущення, що згадка М. Устияновича в автобіографії про „два
стишки в злополучной „Русалці” не є цілком безпідставною [84, с. 267]” [232
Горак Р. Микола Устиянович : [роман-есе] / Р. Горак, Я. Гнатів // Між вогнями.
Микола Устиянович. – Львів: Каменяр, 1994. – С. 171–536 с.].
Ще донині не вирішено питання, які вірші мав на увазі письменник, згадуючи про
“Русалку Дністрову”, – адже в “Русалці…”, що побачила світ 1837 р., його поезій
немає. Можливо, М. Устиянович передав-таки Маркіянові до друку два свої твори,
але з якихось причин вони до збірника не потрапили. Не маючи примірника так
нещасливо виданої “Русалки…”, М. Устиянович міг думати, що все ж у ній
надруковано його “два стишки”.
Першим друкованим поетичним твором М. Устияновича є вже згадувана ода “Слеза на
гробі Гарасевича”. Цей жанр був досить популярним у Галичині того часу, і
вихованці Львівської духовної семінарії обов’язково вправлялись у написанні
польською або німецькою мовами од та панегіриків високопоставленим державним
особам. Ода Маркіяна Шашкевича “Голос галичан”, під впливом якої створена
„Слеза...” М. Устияновича, була написана українською мовою, і в ній більше
йшлося про красу природи, ніж про ювілей цісаря.
Перший вірш приніс М. Устияновичеві немало клопотів і неприємностей. Хоча зміст
поезії був наскрізь лояльним до австрійського уряду (“Где Австрія, там наш
рай!”), у ньому, крім того, що він був написаний напрочуд живою народною мовою,
були рядки, які могли не подобатися владі:
Хто ж нас тепер за рученьки
В давні часи поведе?
Хто рускої дитиноньки
Славу, ім’я винайде?
Хто, як он, нам правду скаже,
Темні мраки розсвітит?
Заступит нас, силу зв’яже,
Хто вороги побідит? [30] [233 Устиянович М. Слеза на гробh Всесвhтлийшого и
Всечестнийшого господина Михайла Барона от Neustern Гарасієвича... / М.
Устиянович. – Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.
– АСП 1002, п. 118.].
За цей вірш в М. Устияновича проведено обшук і, як у М. Шашкевича та ще в
кількох семінаристів, відібрано “titulum mensae”. Поліція тримала поета під
наглядом аж до 1848 року [41, с. 43] [234 Устиянович М. Из автобіографіи
Николая Л. Устияновича / М. Устиянович // Литературный сборник, издаваемый
галицко-рускою Матицею. – Вип. І. – Львів, 1885. – С. 41–46.].
У вірші автор щиро сумує з приводу смерті визначного, прихильного до
української справи церковного діяча. Барон Нойштерн Гарасевич у 1787–1800 роках
був професором теології у Львівському університеті, потім крилошанином, згодом
– катедральним архипресвітером, а в 1815–1816 роках, після смерті Антона
Ангеловича, заступав митрополита. У 1832 році видав історію церкви під назвою
“Annales Ecclesiae Ruthenae”.
Мотто вірша – “На Галичім небі нова зоря згасла”. У вірші 18 строф, із яких не
всі мають літературну цінність. Найвартіснішими є перші дві строфи [63, с. 57]
[235 Боднарук І. Доля першого літературного твор
- Київ+380960830922