РОЗДІЛ 2
САНКЦІЯ В ПРОЦЕСІ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОХОРОНИ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
2.1. Санкція, право, обов’язок та юридична відповідальність: аспекти
співвідношення
Питання співвідношення категорій „санкція”, „право”, „обов’язок” та „юридична
відповідальність” цікавить багатьох дослідників, хоча всі вони по-різному
розкривають численні аспекти такого співвідношення. Однак питання
співвідношення санкції і права в широкому його розумінні практично не
розглядається в науковій літературі.
Аналізуючи співвідношення названих понять зауважимо, що про право в даному
ракурсі ми говоритимемо як про суб’єктивне право, а категорію „санкція” ми
використовуємо: а) в позитивному її розумінні стосовно заохочувальних норм; б)
як правопоновлюючі санкції в процесі захисту цивільних прав; в) як визначена
можливість обмеження суб’єктивних прав осіб у випадку застосування каральних
санкцій.
У першому підрозділі вже зазначалося, що санкції можуть мати не лише каральний,
репресивний, а й позитивний характер. У зв’язку з цим деякі дослідники права
пропонують виділити спеціальний різновид санкцій – заохочувальні санкції [88,
с. 51-52; 99, с. 293-294; 116, с. 201; 141, с. 51]. Наявність заохочувальних
санкцій неминуча, оскільки завдання права полягає не тільки і не стільки в
попередженні правопорушень, у покаранні винних осіб, скільки у стимулюванні
правомірної поведінки, у заохоченні осіб, які діють в інтересах суспільства і
держави [111, с. 47].
Спеціальне дослідження правових стимулів провів А.В. Малько. В результаті
вчений дійшов висновку, що правовий стимул – це правове спонукання до
законослухняного діяння, яке створює для задоволення особистих інтересів
сприятливий режим [111, с. 43]. При цьому він вважає, що правові стимули можна
кваліфікувати залежно від того, в якому елементі норми права вони містяться, і
виділяє юридичний факт – стимул (гіпотеза), суб’єктивне право, законний
інтерес, пільга і т.ін. (диспозиція), заохочення (санкція) [111, с. 44; 183, с.
137 ].
У підрозділі 1.1 ми проаналізували правові стимули і дійшли висновку, що
правовими стимулами слід вважати такі дві групи правових норм:
1) заохочувальні норми – тобто норми, які мають лише позитивне значення, є
певним стимулятором поведінки суб’єкта і представляють собою блага
матеріального і морального характеру, відповідні пільги і привілеї;
2) норми, що розширюють коло суб’єктивних прав, самостійність, розвивають
ініціативу суб’єктів правовідносин. Численні нормативні акти встановлюють
різного роду пільги, які виражаються у частковому або повному звільненні від
виконання тих чи інших обов’язків, наприклад, податкові пільги для підприємців
тощо.
Усе зазначене свідчить про те, що до санкцій включаються лише правові стимули
заохочувального характеру. Стимули ж, які розширюють коло прав, самостійність і
розвивають ініціативу суб’єктів правовідносин, містяться в диспозиціях правових
норм. Так, позитивні санкції у вигляді правових стимулів: а) вказують на
можливість заохочення осіб, спонукаючи їх до певного виду правомірної
поведінки; б) передбачають можливість суб’єктів вимагати реалізації для себе
наданого законодавством суб’єктивного права.
В аспекті співвідношення права і санкції слід також назвати правопоновлюючі
санкції, метою яких є поновлення порушеного права шляхом покладання
відповідальності щодо виконання невиконаного зобов’язання або ж покладення на
особу (фізичну чи юридичну) обов’язку відшкодувати спричинену ним шкоду. У
даному випадку можна говорити про використання суб’єктами передбачених законом
заходів захисту і поновлення своїх порушених суб’єктивних прав. Як видно,
співвідношення правопоновлюючих санкцій і права значною мірою перетинається з
настанням юридичної відповідальності. Однак, як справедливо стверджує М.С.
Малеїн, відсутність негативних наслідків або осуду відрізняють заходи захисту
від заходів відповідальності [148, с. 202]. І це цілком логічно, адже
застосування санкції кримінально-правової норми може не мати правопоновлюючого
характеру, а містити в собі лише репресивні заходи.
Найбільш повне розмежування заходів захисту і юридичної відповідальності, на
наш погляд, надає А.С. Мордовець. Він вважає, що, по-перше, захист прав і
свобод громадян допускає активну діяльність особи, яка наділена відповідними
правами по поновленню нею свого порушеного права без звернення до компетентних
органів. По-друге, суб’єктами захисту, на відміну від заходів юридичної
відповідальності, можуть бути інститути громадянського суспільства (адвокатура,
засоби масової інформації, партії, релігійні об’єднання тощо). Причому, міри
захисту, на його думку, можуть застосовуватись як у випадках скоєння
правопорушення, так і без зв’язку з правопорушенням [122, с.222-223]. Отже,
правопоновлюючий характер санкцій співвідноситься з реалізацією суб’єктивного
права таким чином: 1) виявляє характер та обсяг у суб’єкта відповідних прав та
ступінь їх порушення; 2) визначаються заходи захисту суб’єктивних прав з метою
їх поновлення.
Ще одним аспектом співставлення санкції і права є те, що застосування каральних
санкцій тягне за собою покладення такої відповідальності, яка передбачає
відповідні обмеження наявних у суб’єкта прав до моменту скоєння правопорушення.
Прикладом може бути позбавлення волі на певний строк за вчинення злочину, що
позбавляє засудженого права вільно пересуватися та обирати місце проживання,
або каральна санкція у вигляді обрання більш суворої міри попереджувального
заходу (арешт замість підписки про невиїзд).
В юридичній літературі каральними санкціями називаються санкції безпосереднього
впливу на правопорушника [216
- Київ+380960830922