РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНУВАННЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ ЗА УМОВ РЕФОРМУВАННЯ
2.1. Соцієтальні передумови трансформаційних процесів у вищій освіті України
В останні роки в Україні відмічається бурхливий ріст вищої освіти. Значно
збільшилася чисельність студентів вищих навчальних закладів, зросла їх
кількість. Це зростання обумовлене декілька факторами. Одним з найважливіших з
них є становлення інформаційного суспільства знань в Україні. Цей тип
суспільства потребує значу кількість висококваліфікованих спеціалістів, на що і
відкликається система вищої освіти. Іншим фактором є становлення суспільства
споживання, з чим тісно пов’язане зростання сфери послуг. Це також обумовило
зростання потреби у кваліфікованих спеціалістах, що обслуговують сферу послуг.
Це, зокрема, обумовило випереджаюче зростання кількості саме студентів тих
спеціальностей, що пов’язані зі сферою послуг. Іншим фактором, що дає поштовх
зростанню вищої освіти є трансформаційні процеси в Україні, що мають на меті
наближення України до стандартів способу життя, рівня освіти, що притаманні
Європі, цивілізованим країнам західного типу. Далі важливим чинником зростання
вищої освіти є потреби у якісній освіті з боку середнього класу. Має значення
також зростання потягу до самореалізації у молодих людей, що також обумовлює
потребу у знаннях вищої кваліфікації. Різке зростання вищої освіти має не
тільки позитивні сторони. Реальністю є те, що вища освіта виправдовує і певні
хвороби росту.
Зміни, що відбуваються у вітчизняній системі освіти в контексті світових
інтеграційних процесів, зокрема офіційне приєднання України до Болонської угоди
та подальше здійснення положень Болонської декларації, викликають не тільки
позитивні наслідки, а і викликають певні суперечки. Прихильники цих змін
відстоюють ідею об'єктивної необхідності входження української системи освіти в
єдиний освітній простір Європи, аргументуючи це тим, що Україна може залишитися
на узбіччі світових інтеграційних процесів, утративши тим самим можливість
розвитку власної освітньої системи. Є й критики, що розглядають участь України
в Болонському процесі як недалекоглядність, запровадження невластивої
українській культурі й ментальності системи цінностей, традицій, що в цілому
спричинить послаблення вітчизняної системи освіти.
Окрім проблем, викликаних входженням України в освітній простір Європи та
визначенням напрямів інтеграційної діяльності, для сучасного стану української
системи освіти є характерними й інші труднощі. Деякою мірою вони обумовлені так
званою кризою світової системи освіти, викликаною цивілізаційними й
інституціональними змінами, а також особливостями соціально-політичного й
економічного стану власне України останніх десятиліть, які загострили
протиріччя між вимогами до системи освіти й умовами їх реалізації. Усе це
викликало чимало проблем у вітчизняній системі освіти, але при цьому
активізувало дослідницьку діяльність, орієнтовану на вирішення завдань
прикладного характеру. У науковому співтоваристві склалося неоднозначне
сприйняття загального стану української освіти та змін, що відбуваються в цій
сфері, а також різні прогнози щодо її подальшого існування.
Питання про майбутнє освіти тісно пов’язане із соцієтальним контекстом. Освіта
– це важлива частина суспільства. Якості освіти багато в чому залежать від
якостей суспільства. Тому характеристику освіти слід пов’язувати із
характеристикою суспільства в цілому.
Загальновідомо, що в Україні відбуваються процеси системної модернізації та
трансформації. Модернізація розглядається як міжнародна соціалізації країни,
тобто приведення економічних, політичних і соціокультурних показників до
західних зразків чи, точніше, до стандартів сучасних розвинутих держав. У цьому
сенсі Україна характеризується як суспільство, що розвивається навздогін.
Тому й у сфері освіти Україна намагається досягнути європейських стандартів.
Саме на цьому засновані принципи реформи вищої освіти. Сенс реформ полягає в
тому, щоб наздогнати європейські країні в рівні організації вищої освіти та
підняти освіту на гідний рівень у суспільному житті, у розвитку економіки,
підготовці висококваліфікованих спеціалістів тощо. Реформи засновані на
допущенні, що європейська освіта краща за українську.
Але багатьох фахівців бентежить та обставина, що за рівнем економічного
розвитку наша країна настільки очевидно відстає від сучасних розвинутих держав,
що наздогнати їх просто нереально. Такий самий висновок стосується освіти. Мета
розвитку освіти має бути відповідною до можливостей країни та її громадян.
Очевидно, що слід виробити такий теоретичний підхід, який формував би підстави
для оптимізму та віри в майбутнє й одночасно додавав імпульсу конструктивним
змінам.
Український соціолог С. Катаєв запропонував концепцію України як
суспільства-сателіта. У цьому випадку слід розглядати трансформацію як «процес
пристосування відсталої країни до здатності розвиватися разом із західними
країнами. Як процес формування механізмів спільного розвитку на сателітній
основі» [Катаєв, 2006]. Хоча сателітне суспільство залежне від більш розвинутих
країн, але воно постійно знаходиться в одному соціальному часі із ними.
Одним з основним механізмів пристосування до більш розвинутих країн є
інституціональна трансформація. Нові інститути, перетворюються таким чином, що
забезпечують здатність суспільства розвиватися разом із західними країнами»
[Катаєв, 2006]. Саме, підкреслюємо, разом, а не так само і не обов’язково на
тому ж самому рівні. Реальність така, що ми користуємося плодами технічного й
культурного розвитку розвинутих країн, ми знаходимося в зоні
- Київ+380960830922