розділ 2.1) засвідчив, що в нашій державі створено
умови щодо залучення громадськості до процесу прийняття державно-управлінських
рішень. Але треба наголосити на відсутності чітко окресленої стратегії. У той
же час 54,78 % респондентів зазначили, що така стратегія в Україні існує, 31,16
% ? позитивно відповіли на існуванні таких програм на рівні окремих областей,
3,48 % ? відповіли негативно, 10,58 % ? вагалися відповісти на запитання про
існування в Україні стратегії залучення громадських організацій до процесу
формування та реалізації державної політики (рис. 2.11).
Рис. 2.11. Відповіді на запитання: Чи існує в Україні державна стратегія
(програма) щодо залучення громадських організацій до процесу формування та
реалізації державної політики? (Дані дослідження: “Оцінка готовності місцевих
органів влади для взаємодії із громадськими організаціями ? 2004-2006 роки” //
Харківський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові
України.)
Цікавою є думка респондентів про те, що така програма потрібна на
загальнодержавному рівні, позитивно відповіли 87,25 % опитаних, 7,68 % ?
вважають, що програм залучення громадських організацій не потрібна, 5,07 % ?
вагались відповісти на дане запитання. У той же час 91,59 % опитаних вважають,
що програма залучення громадських організацій до процесу формування та
реалізації державної політики потрібна на регіональному рівні, 5,94 % ?
відповіли негативно, 2,46 % ? вагались відповісти.
Наступна частина дослідження мала на меті вирішення другого завдання. Отже,
існує нагальна потреба в оцінці сучасного стану взаємодії органів влади і
громадських організацій
Перше запитання цього блоку стосувалося проблеми забезпечення чинним
законодавством України можливості залучення громадських організацій до процесу
прийняття державно-управлінських рішень.
Рис. 2.12. Розподіл відповідей на запитання: Чи забезпечує наявне законодавство
України можливість залучення громадських організацій до процесу прийняття та
реалізації державних рішень? (Дані дослідження: “Оцінка готовності місцевих
органів влади для взаємодії із громадськими організаціями ? 2004-2006 роки” //
Харківський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові
України.)
Аналізуючи відповіді на це запитання, можемо наголосити на тому, що 13,34 %
опитаних вважають, що законодавство України повністю забезпечує можливість
громадськості взаємодіяти з органами влади, 18,26 % респондентів вважають, що
нормативно-правове підґрунтя скоріше забезпечує, ніж ні, участь громадських
організацій, 8,55 % опитаних важко відповісти на це запитання, 41,88 % ?
вважають, що законодавство скоріше не забезпечує такої участі, 17,97 % ?
переконані, що законодавство однозначно не забезпечує громадським організаціям
право на участь у процесі формування та реалізації державної політики (рис.
2.12).
Наступне запитання анкети стосувалося стану співпраці установ, де працюють
респонденти, з громадськими організаціями. 11,88 % опитаних відповіли, що їхні
організації мають постійний діалог з громадськими організаціями, 43,33 % ?
зазначили, що установи, де вони працюють, взаємодіють з організаціями третього
сектору лише іноді, 34,2 % ? наголосили, що не мають співпраці з громадськістю,
вагалися відповісти – 10,58 %., з чого можна зробити висновок, що вони або не
співпрацюють, або працівники органів влади не знають про випадки взаємодії з
громадськими організаціями (рис. 2.13).
Рис. 2.13. Відповіді на запитання: Чи співпрацює установа з ГО? (Дані
дослідження: “Оцінка готовності місцевих органів влади для взаємодії із
громадськими організаціями ? 2004-2006 роки” // Харківський регіональний
інститут державного управління НАДУ при Президентові України.)
Що стосується особистої (респондентів) взаємодії з громадськими організаціями
під час виконання своїх посадових обов’язків, слід відзначити, що 14,93 %
опитаних постійно співпрацюють з громадськістю, 33,48 % ? співпрацюють інколи
і, на жаль, негативно відповіли – 51,59 % (рис. 2.14).
Отже, дослідження демонструє, що із 690 опитаних державних службовців та
посадових осіб місцевого самоврядування тільки 334 особи взаємодіють з
громадськими організаціями, що складає менше ніж 50 % опитаних респондентів. З
цього робимо висновок про те, що працівники органів влади не вважають за
потребу налагоджувати стосунки з громадськими організаціями. Значна частина
посадовців не має мотивації щодо налагодження позитивного паритетного діалогу з
громадськістю.
Рис. 2.14. Розподіл відповідей про особисту взаємодію працівників органів влади
з громадськими організаціями (Дані дослідження: “Оцінка готовності місцевих
органів влади для взаємодії із громадськими організаціями ? 2004-2006 роки” //
Харківський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові
України.)
Відмітимо, що із кількості тих респондентів, які не взаємодіють з громадськістю
при виконанні своїх посадових обов’язків (356 осіб), 25,56 % ? готові особисто
брати участь у налагодженні такої взаємодії, 14,89 % ? скоріше готові, ніж ні,
вагаються відповісти – 19,38 %, скоріше не готові до особистої участі у
побудові діалогу – 23,6 % і, однозначно не готові – 16,57 % (рис. 2.15).
Рис. 2.15. Відповіді на запитання особистої участі у налагодженні взаємодії з
громадськими організаціями (у % до 356 респондентів) (Дані дослідження: “Оцінка
готовності місцевих органів влади для взаємодії із громадськими організаціями ?
2004-2006 роки” // Харківський регіональний інститут державного управління НАДУ
при Президентові України.)
На жаль, у працівників органів влади спостерігається відсутність бажання
співпрацювати
- Київ+380960830922