РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ТА ЗМІЦНЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ
КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНОЇ СИСТЕМИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ
2.1. Формування компартійно-політичної основи державного управління
Державне управління в західних областях України у післявоєнний час базувалося на ідеологічній та політичній платформах комуністичної партії. Вони були визначальними, базовими для усіх інших сфер управлінської діяльності. Через те політико-організаційною основою усієї радянської тоталітарної системи післявоєнного часу виступала ВКП(б). В Україні діяла КП(б)У - її організаційно-структурний підрозділ. В радянській державі неподільно панувала фактична ідеологічна монополярність та жорстка однопартійність. Всередині самої компартії заборонялась діяльність будь-яких груп чи фракцій. Політико-організаційна структура однієї партії виконувала ще й роль всезагального контрольного і, частково, репресивного органу, якому були підвладні усі сторони суспільного життя. Основні пріоритети розвитку в усіх сферах радянського суспільства визначала верхівка компартійного керівництва. Вона ж і контролювала їх реалізацію.
Основні політико-правові засади державного управління для цього часу були визначені в постанові Ради Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП(б) від 23 серпня 1943 р. "Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації". Політико-управлінською основою процесу відбудови стало створення мережі компартійних організацій. З цією метою для УРСР Політбюро ЦК КП(б)У видало 1 листопада 1943 р. постанову "Про створення парторганізацій у визволених від німецької окупації районах України та покращення керівництва ними"70. Відповідно до цієї постанови безпосередньо після повернення радянської влади у райони і міста, досить оперативно створювалась, в першу чергу, керівна ланка - партійні органи - райкоми, міськкоми КП(б)У. Їх склад затверджувався на бюро обкомів і таким чином ставився під контроль вищестоящих органів. Тобто, вибудовувалась політико-партійна управлінська вертикаль.
Складнішою справою в умовах повоєнного часу було створення низової ланки партійно-політичної системи управління - первинних парторганізацій, які будувались за виробничо-територіальною ознакою. Тим не менше тут застосовувався досить жорсткий підхід щодо відбору кандидатур майбутніх партійців. Комуністам, які перебували на окупованій території без спеціального дозволу на це парторганів (тобто тим, які не були у підпіллі або в партизанських загонах) висловлювалась політична недовіра. Їх не ставили на партоблік і з числа таких комуністів парторганізації не створювалися. Натомість партійними комісіями проводилися внутрішні партійні розслідування щодо політичної благонадійності і за їх результатами вирішувалось питання про "партійний стан" таких осіб. На території західних областей, де в довоєнний час членів компартії з числа місцевого населення було дуже мало, в роки німецької окупації та у післявоєнні роки такі комуністи були поодинокими.
У роки війни радянське керівництво проводило політику надцентралізації управління. Тому значно посилились жорсткі командні тенденції і в компартійному управлінні. Склад партійних органів визначався навіть не традиційно-формальним волевиявленням членів компартії, як це було у довоєнний час, а адміністративно-наказовим порядком, без проведення виборів. Порушувався головний, хоч і формальний, статутний елемент самої побудови компартії - демократичний централізм. Перші післявоєнні вибори у партійних організаціях відбулись лише у 1946 році.
На таких же політико-управлінських засадах проходила підготовка до організаційно-партійної роботи в західних областях України. Вона розпочалась задовго до відвоювання цих територій Червоною Армією. Ще в кінці 1943 р. ЦК КП(б)У розглянув та затвердив склад обкомів та облвиконкомів цих областей71. Незабаром для кожної з них були створені спеціальні організаційні групи, до складу яких входили переважно професійні партійні та радянські працівники, які мали досвід роботи в місцевих умовах з довоєнних років. Організаційну групу Волинського обкому партії очолив І.І. Профатілов, Дрогобицьку - С.А. Олексенко, Львівську - І.С. Грушецький, Ровенську - В.А. Бегма, Станіславську - М.В. Слонь, Тернопільську - І.Д. Компанець, Чернівецьку - І.С. Зеленюк72. Обкоми партії, в свою чергу, організовували оперативні групи для роботи в районах і населених пунктах73. Їх завдання полягало у підборі місцевого активу, організації скеруванні діяльності місцевих рад, комсомолу, профспілок, жіночого активу тощо. Так, Львівський обком КП(б)У і облвиконком 23 квітня 1944 р. (Радянська Армія ввійшла у м. Львів лише 27 липня цього року!) прийняли постанову про створення оперативних груп для районів Львівської області. На початку травня цього ж року в с. Піски Берестечківського району на Волині були сформовані для суміжних районів Львівщини Лопатинська, Радехівська і Сокальська групи в кількості 96 осіб, що пересувались разом з фронтом до місць свого призначення 74.
За завданням вищого партійного керівництва оперативні групи зобов'язані були в першу чергу започатковувати організаційно-партійну роботу. Управлінська суть такого рішення полягала в тому, що створення комуністичної партійної мережі означало формування організаційної першооснови для всезагальної управлінської діяльності радянського керівництва в регіоні та забезпечення його контролю над усіма сферами суспільно - політичного життя. ЦК КП(б)У посилав у західні області бригади відповідальних працівників, а у його відділах були визначені групи працівників, що постійно займалися питаннями роботи партійних організацій західних областей.
Суворо централізована партійна управлінсько-владна вертикаль в цих областях будувалась за загальноприйнятою схемою: обкоми - міськкоми - райкоми партії та органи управління первинними парторганізаціями, структура яких залежала від чисельності цих організацій. В післявоєнних умовах західних областей створення цієї вертикалі доводилось розпочинати заново