розділ 2.1) і труднощі, які
виникають у студентів у процесі оволодіння ДМ, до таких вправ ми віднесли
вправи на розвиток умінь: використовувати комунікативні стратегії для
продовження розмови; підтримувати тривалу розмову; взаємодіяти із достатнім
ступенем швидкості й спонтанності; виражати емоції та проявляти особисту
обізнаність у подіях, брати на себе ініціативу в інтерв’ю, розширювати й
розвивати ідеї з незначною допомогою.
Вправи цієї підсистеми є умовно-комунікативними та комунікативними,
рецептивно-репродуктивними й продуктивними. Серед режимів виконання вправ І
підсистеми превалюють парний та груповий, що зумовлено особливостями протікання
процесу усного спілкування. За місцем виконання вправи є переважно аудиторними.
Використання позааудиторних вправ з оволодіння ДМ можливе за умови наявності
відповідної матеріально-технічної бази (комп’ютерних класів) і впровадження до
навчального процесу комп’ютерних засобів навчання (КЗН). У відборі КЗН ми
надаємо перевагу програмі Bridge to English II (CD-ROM) [210], розробленої у
Великобританії й укладеної відповідно до рівня незалежного користувача (В2)
[189].
Вказану програму було обрано з двох причин. По-перше, опановуючи основами
роботи із такою програмою, студенти оволодівають комплексом мовленнєвих умінь,
визначених нами обов’язковим компонентом змісту ПОК у ДМ.
Для розвитку мовленнєвих умінь ДМ використовуються інтерактивні діалоги та
відповідні вправи з рольовим ігровим компонентом. За студентом залишається
право вибору КС спілкування, ролі співрозмовника та рівня допомоги (pop-up
speech bubbles with no prompt, gapped prompt or a complete dialogue line).
Ситуації спілкування відображають типові приклади повсякденного спілкування в
особистісній та суспільній сферах діяльності. Посильність і доступність вправ
дозволяє працювати індивідуально.
У додатках програми існують блоки соціокультурної інформації щодо загальних
особливостей мовних та мовленнєвих моделей АМ, розбіжностей формального й
неформального стилів спілкування.
Суттєвою перевагою, що свідчить на користь застосування інтерактивної програми,
є засоби, які посилюють усвідомленість студентами діяльності учіння: чітко
сформульовані цілі заняття, шкала оцінювання рівня сформованості вмінь у кінці
кожного заняття, письмові записи досягнень студентів із вказаними відсотками
кількості правильних відповідей.
По-друге, використання такої інтерактивної програми дає можливість студентам
самостійно визначити рівень сформованості мовленнєвих умінь ДМ, обрати для себе
індивідуальну програму виконання вправ і, якщо необхідно, підготуватися до
складання відповідного міжнародного тесту, наприклад First Сertificate in
English. Включення складання міжнародних тестів (за бажанням студентів) до
програм навчання ІМ визначається необхідною вимогою щодо формування мовленнєвої
компетенції в говорінні у ВНЗ [129, с. 22].
Умовно-комунікативні вправи забезпечуються штучно створеними викладачем
опорами, комунікативні – природними опорами, якщо в цьому існує необхідність.
Ґрунтуючись на класифікації опор [56, с. 170], ми надаємо перевагу таким їхнім
видам: підстановчим таблицям і функціональним схемам [90, с. 240–243; 73, с.
95], структурно-мовленнєвим схемам [73, с. 96], блок-схемам [231, с. 23] для
розвитку мовленнєвих умінь об’єднувати окремі ДЄ у мікродіалоги.
Перейдемо до розгляду груп професійно орієнтованих вправ, які складають ІІ
підсистему.
Репліка, діалогічна єдність, мікродіалог і діалог є основними одиницями
навчального матеріалу ДМ й одночасно формою його організації у професійно
орієнтованих вправах для навчання ДМ. Оскільки провідною метою таких вправ є
розвиток мовленнєвих умінь ДМ, то їх розподіл у професійно орієнтованих вправах
зумовлений функціональною спрямованістю опорних вправ для навчання ДМ. Згідно з
такою спрямованістю опорних вправ, нами впорядковано мовленнєвий матеріал у
професійно орієнтовані вправи (ПОВ) різного рівня мовленнєвої складності: ПОВ1
(рівень репліки); ПОВ2 (рівень ДЄ); ПОВ3 (рівень мікродіалогу) та ПОВ4 (рівень
діалогу).
Усі вправи, спрямовані на розвиток методичних умінь навчання ДМ, об’єднані в
групи відповідно до головних видів діяльності вчителя ІМ (дослідницької,
проектувальної, комунікативної, організаційної, адаптаційної та контролюючої).
Такі вправи відображають фрагменти типових ситуацій, які виникають у процесі
організації та реалізації певних етапів навчання ДМ.
Ми розрізняємо три типи та складові їх види вправ: 1) рецептивні вправи – на
сприйняття, співставлення, диференціацію; 2) рецептивно-репродуктивні вправи –
на імітацію, підстановку, встановлення коректної послідовності компонентів/дій,
відновлення пропущених компонентів/дій; 3) продуктивні вправи – на створення
можливих варіантів (за поданим зразком), реалізацію можливих варіантів.
За режимом виконання вправи поділяються на індивідуальні, парні й групові, за
місцем виконання – на таких вправ має бути на користь аудиторних. Цінним з
точки зору розвитку як мовленнєвих умінь ДМ, так і методичних умінь навчання ДМ
є використання “суб’єктивних” опор [56], тобто опор, створених самими
студентами. Більшість професійно орієнтованих вправ забезпечено ключами для
самоконтролю або взаємоконтролю. На думку Дж.Норріша, взаємоконтроль
(peer-checking) дозволяє викладачу заощадити час, а також розвиває новий канал
набуття студентами процедурних знань [166]. Роль викладача ІМ у процесі
виконання студентами професійно орієнтованих вправ полягає в заохоченні та
допомозі майбутнім учителям саморозвиватись у сферах, які їм найбільш цікаві,
та набувати впевненості у виборі індивідуальних шляхів професійного
с
- Київ+380960830922